Онук першого чабана одного із сіл Тальнівщини розповів, чому продовжує справу діда (Відео)

Володимир Караульний із Зеленькова, що на Тальнівщині, більше 25 років розводить баранів та овець. У кошарі тримає 15 голів. Чоловік перейняв це захоплення від діда Олексія Володимировича Матейчука, який працював у колгоспі чабаном. Караульний з гордістю розповідає за свого дідуся, який возив баранів на виставку у Москву та отримав там одне із призових місць і цінний на той час подарунок – радіолу «Урал». Чоловік згадує, що у роки післявоєнного голоду його дід рятував від голодної смерті односельців – різав баранів та овець і м’ясо віддавав людям, які не мали що їсти.

Після смерті Олексія Володимировича його син Олег Матейчук продовжив справу батька. Згодом подарував племінникові Володимиру Караульному двох ягниць та барана. Відтоді Володимир Іванович зайнявся цією справою не на жарт. Чоловік згадує себе малим, коли допомагав дідові доглядати за вівцями, говорить, що трудитися в кошарі – його віддушина. Караульний вже багато років працює художнім керівником сільського будинку культури. Після роботи та концертів доглядає баранів та овець. Своїх підопічних жартома називає хором імені Верьовки, коли ті просяться на вигін або їсти.
– Вони в мене майже всі з іменами – Роман, Циган. Був колись мій улюбленець 8-річний баран Боря, здоровий бугай, аж 103 кг ваги. Змалку він бігав завжди за мною, я його і битись навчив. Колись покупці приїхали з Тального, хотіли баранів купити, та Боря вирішив, що продавати нікого не треба, буцнув одного з чоловіків – вони прожогом вискочили з кошари, – згадує Караульний, – поправляючи картуз додає, – ці тварини дуже розумні та чистоплотні. Колись навіть у хату взяв новонароджене ягнятко, від якого відмовилась мама. З дружиною годували його молоком із дитячої пляшечки, гляділи як дитину. А він хитрий, вставав, як будильник, рівно о 5.00, здіймав галас на всю квартиру, щоб не забували йому молока дати, – сміється Володимир Іванович.
Поки говоримо, заходить в кошару, несе своїм підопічним відро кукурудзи. Каже, що то їхні найулюбленіші смаколики, які чоловік крадькома, буває, цупить у дружини.
Володимира Івановича добре знають у Тальному. Адже місцеві любителі баранини частенько приїжджають до нього за м’ясом. Кажуть, що страви з такого м’яса мають ніжний і витончений смак.

Караульний вважає, що така справа, коли нею вправно займатися, може приносити гарні заробітки. Важливо мати для цього достатньо місця, харчі та добрі кошари. Але й не забувати про ринок збуту, який потрібно постійно шукати і налагоджувати зв’язки.
– Я до овець та баранів звик із раннього дитинства. Тому тримати таке господарство для мене нескладно. Навіть пологи у овець-породіль навчився приймати. Знаю, як і чим їх лікувати, коли занедужають, – говорить Караульний.
Парку маленьких ягняток планує подарувати на день народження друзям, які живуть недалечко. Чоловік, посміхаючись, стверджує, що вівці для гарного господаря теж можуть бути хорошим подарунком.
Доглядати велике господарство і улюбленців – овець та баранів – дідусю допомагає онук Нікіта, який, буває, приїздить на канікули у Зеленьків. Щоденною опорою та підтримкою Володимира Івановича є його дружина Ганна Костянтинівна, яка не відмовляє чоловікові у допомозі.
З роками жінка навчилась дуже смачно готувати страви із баранячого м’яса, серед яких люля-кебаб та біш бармак. Незвичайними стравами подружжя Караульних любить частувати гостей та друзів, які навідують їх на свята.
Сам Володимир Іванович вважає, що справа, якою займаєшся для душі, приносить найбільше задоволення, а, тим більше, коли цією справою займались з діда-прадіда.

Анна ДРАГУН