Вісті Черкащини Об`єднала родину, три покоління: Мати військового з Тальнівщини розповіла про свою сім’ю
Надія Георгіївна Смагло, мати військовослужбовця Олега Смагла, родом з Уралу, але більше 50-ти років живе у Мошурові на Тальнівщині. Болить душа за розтрощену українську землю. Журиться:
–Пів України вороги розбомбили росіяни. Скільки своєї землі мають занедбаної, не можуть навести лад у себе, а зазіхають на чуже. Вони не мають таких будинків у селах, як у нас, не мають газу у селі, не мають води у своїх оселях, не мають таких зручностей у побуті, як у нас. Ми живемо у цивілізованій країні, а вони, все на своєму шляху руйнуючи, хочуть нас відкинути у своєму розвитку назад. Хочуть, щоб ми жили так погано, як вони.
Гнівається жінка, бо болить душа за сина, який через тих нелюдів у 2014 році з перших днів війни на Сході України пішов воювати, захищати територіальну цілісність і суверенітет своєї держави та після повномасштабного вторгнення 2022 року теж пішов на фронт. Півтора року прослужив в АТО. Уже вийшов закон, що хто рік захищав країну, той може звільнятися в запас. Чекала мама сина щогодини, капали щоденно сльози, як горох, бо залишилася одна в будинку: без чоловіка ( той трагічно загинув 1985 року), без єдиного сина, без єдиної дитини. Слава Богу! Дочекалась. У кінці серпня повернувся додому. Багато однокласників Олега зібралося, біля 20-ти осіб, щоб подякувати йому та примножити велику радість, викликану його поверненням. Але велике розчарування їх чекало, коли вони зустрілися із ним: худий, постарів, посивів, хворий. Нічого не розповідав про війну, він був під Попасною на Донеччині. Намагалися всі підтримати його. А в матері весь час боліло серце за сина. Підсилилась хвороба під час повномасштабного вторгнення ворога 2022 року. Сина знову забрали на війну. Пережила тривалий період реанімації. Дякує Оксані, дружині Олега, яка їй допомогла прийти до тями, доглядала їхнє господарство, провідувала її у лікарні. Зараз знову болить матусине серце, бо син на лікуванні у Черкасах, через війну втратив здоров`я.
Великою радістю для мами Надії Георгіївни та сина Олега є їх онучка і донька Яна, яка подарувала їм двох прекрасних своїх діток – Сашу і Владика. Кожного літа вони приїжджають до бабусі в Мошурів на тривалий час, а цього року вони поїхали до бабусі Валентини у Шполу, щоб підтримати її, бо в неї помер чоловік. Приїдуть, але згодом. І знову чекає Надія Георгіївна. Виносить з хати планшет, показує фотографії і не може налюбуватися своїми правнучатами.
«Такі гарні дітки», – радіє бабуся. Забуває вмить про своє наболіле та хвороби. Тієї ж миті посміхається – і життя продовжується. Радіє, що онук Владик їде з тренером із боротьби у Карпати, а в онуки Олександри випуск у 9-му класі, вона відмінниця, крім Похвального листа, отримала подарунок – повербанк. Але не може змиритися, що онукові приходиться не тільки перемагати у боротьбі.
–Не можу, як його б`ють. Уже приїде після екскурсії та ото ми з ним вже набалакаємося ввечері. Багато розповідає сам та все просить, щоб йому про щось розказати, – додає пані Надія.
Недарма у народі кажуть, що мати – всьому початок, мати – берегиня роду. Саме вона є тією ниточкою, яка єднає всю родину. Надія Георгіївна об`єднала родину, три покоління. Вона – турботлива мама, найкраща бабуся, найніжніша прабабуся. Це вона тихою колисковою берегла сон свого синочка Олега в дитячих літах. Це вона навчала його бути справедливим, будила совість, берегла від ганьби. Це вона виховала свою онучку Яну Людиною з великої літери, гордилася її досягненнями у навчанні, які дали можливість їй вступити на безкоштовне навчання у Черкаський національний університет на фізико-математичний факультет. Раділа її успіхам у музичній школі, бо Яна чудово грала на флейті, гарно співала на різних шкільних святах. Онучка стала прекрасним педагогом, вчителює у Броварській гімназії №1, а цього року є класним керівником випускного 9 класу і одночасно у своєї доньки Саші. Гордиться бабуся, що онучка і правнучка бісером вишиває картини, люблять готувати смаколики, тортики.
З гіркотою згадує про тяжке дитинство, бо виросла в сім’ї, де було 6-еро дітей, своїх двох сестер, які нині живуть на Уралі. З лютого 2022 року було між ними непорозуміння, зараз вони прозріли і налагоджуються теплі стосунки.
З теплотою згадує Україну, яка їй, росіянці, стала рідною домівкою, бо живе тут понад 50 років. Працювала в Мошурові в дитсадку. Через конфліктну ситуацію, яка виникла, продовжувала трудитися на консервному заводі. Молоденькій доводилося носити цілий день ящики із склотарою та консервацією. Згодом закінчила курси продавців і працювала в господарчому магазині, потім штукатуром, телятницею. Ішла на роботу туди, де більше платили, бо треба було грошей на будівництво власного будинку.
Мати – корінь життя, берегиня роду людського. Щасливої погожої днини збирає вона всіх до рідної світлиці за рідним столом. І немає любові сильнішої від материнської, немає ніжності ніжнішої від ласки і клопотів материнських, немає тривоги тривожнішої від безсонних ночей і незімкнутих очей материнських..
Ми стаємо на коліна перед твоєю любов`ю та добротою, мужністю, любов`ю та ніжністю. Низько вклоняємось усім матерям, які виховали своїх синів патріотами, що стоять на захисті Вітчизни.
Марія БІРЧЕНКО
