Вісті Черкащини Непомітні трудівниці: хто створює красу біля храму ПЦУ на Тальнівщині
До храму Преображення Господнього ПЦУ в Зеленькові, що на Тальнівщині, веде стежка, яка з обох боків потопає у квітах. Вони розплющують свої оченята навесні, тішать душу в літню спеку, пахнуть м’ятою біля криниці, а восени хризантеми віддають людям своє останнє тепло. Для парафіян це – прикраса подвір’я, а для кількох пар жіночих рук – особлива молитва.
Як усе починалося
Перші троянди й туї кілька років тому висадили Лариса Андріївна Іщенко, Анатолій Антонович Кравчук і Тетяна Панчук. Вони заклали основу майбутнього квітника, а громада вже підхопила цю добру справу. Тепер тут росте чимало квітів: невісточки, портулак, чорнобривці, юка, айстри, самшит, різнобарвні хризантеми, іриси й багато інших. Біля криниці, крім м’яти, ще й палахкотить ягодами калина. Від ранньої весни й аж до пізньої осені церковне подвір’я не знає мовчання барв.
Тихі трудівниці храму
День через день, майже непомітно, до церковного подвір’я приходять Галина Петрівна Сатанівська, Тетяна Григорівна Васильченко, Марія Дмитрівна Цьоменко, Валентина Пилипівна Задерей. Вони садять, прополюють, поливають, підживлюють, обрізають, косять. З роками це стає все важче, і руки втомлюються, проте серце прагне краси. «Коли бачу, що квіти тішать людей, то й мені легше на душі, – каже пані Галина. – А як зацвіте юка, то біля церкви стає такий рай, що словами не описати».
Домашній квітник – джерело натхнення
Ця любов до рослин розпочалася не з храму. У молодості часу на клумби майже не вистачало, а от донька виявилася справжньою квіткаркою. «Людмила мене привела до квітів», – зізнається Галина Петрівна. Вона теж облаштувала на домашньому подвір’ї розарій, поряд квітують ромашки, чорнобривці, мальви, інші квіти. Ростуть калина і юка. Тож домашні й церковні клумби – ніби дві частини одного великого світу, напоєного барвами й молитвою.
Непомітні помічниці громади
У дні великої радості й у хвилини спільного смутку громада збирається під покровом храму. Поруч з усіма завжди стоять Ганна Караульна та Ніна Куценко. Розсудливі й уважні, вони немов добрі сторожі, що оберігають мир і злагоду серед людей.
Коли настає час особливих подій, як-от відзначення п’ятиріччя святині, невтомні трудівниці Валентина Сатанівська й Світлана Просторук стають душею приготувань. У їхніх руках звичайні клопоти перетворюються на служіння, а святковий лад на подвір’ї – на прояв щирої любові до Бога й громади.
Є й ті, хто приносить у спільну справу тепло домашнього вогнища: Оксана Грабовенко, Анна Матейчук та Наталія Винник. Їхні золоті руки творять просте, але величне диво – духмяні пиріжки, що пахнуть дитинством і гостинністю. Вони годують не лише тіло, а й серце, бо в кожному шматочку відчувається частка доброти.
У різноманітті дарів та умінь постає єдина парафіяльна родина. Кожна з цих жінок: чи то біля клумби, чи за приготуваннями, чи в тихій допомозі – вплітає у вінок церковного життя свою квітку. Непомітну для ока перехожого, але важливу для громади й вічну перед Господом.
Радість і вдячність
Чи чують квітникарки вдячність? Не від усіх. Та й не заради подяк усе це. Бо коли все на клумбах розквітає, коли біля криниці духмяніють м’ята й калина навесні, тоді й серця наповнюються світлом.
Зеленьківські жінки зізнаються: кожна їхня квітка – часточка молитви. Це любов до храму, до односельців, до рідної землі. І поки в селі стоїть церква, поруч із нею завжди розкошуватимуть квіти. Живе свідчення того, що віра народжується не лише в молитві, а й у щоденній праці серця і рук.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
