Нелатані вулиці та руда вода: проблем у Соколівочці на Тальнівщині вистачає

Ольга Мамалига працює адміністраторкою у рідній Соколівочці на Тальнівщині. Після закінчення Львівського державного аграрного університету за спеціальністю «Бухгалтерський облік і аудит», у 2007 році вона почала працювати бухгалтером у Соколівоцькій сільській раді, а в 2010-му її обрали секретарем. Після об’єднання міста та кількох сіл, серед яких була і Соколівочка, в громаду, влаштувалася на роботу у Тальнівську РДА. Згодом сформувалася Тальнівська МТГ, куди увійшли всі населені пункти колишнього Тальнівського району. Держадміністрацію ліквідували. Стати адміністраторкою Ользі Василівні запропонував староста Павло Козаченко. Погодилася. Каже, тут у пригоді став здобутий раніше досвід роботи на попередніх посадах, адже як видати довідку чи допомогти оформити субсидії, соціальну допомогу було для неї не в новинку.
– У нас 3 населені пункти: Червоне, Степне і Соколівочка, – розповідає Мамалига. – Населення невелике: станом на 1 січня було всього 754 особи. Але ж відстань від Червоного до Соколівочки – 9 км. Транспорт не ходить. Людям доставлятися важкувато. Раніше шкільним автобусом могли під’їхати, а зараз із цим карантином, то й цього немає. Незручно й мені. Буває, на похорон треба, людину в останню путь провести, слово сказати, то доводиться когось просити, щоб завіз. А людям якщо довідку якусь потрібно, то практикую таке: коли їду в Тальне, домовляюся з ними про зустріч чи занесу, куди скажуть. Жителям Червоного куди важче дістатися до Соколівочки, ніж у Тальне.
Не так давно на автошляху Н-16, що перерізає село навпіл, за програмою «Велике Будівництво» облаштували новеньке покриття. Ольга Василівна каже, це додало транспорту швидкості, а жителям села – хвилювань, адже водії вантажівок та легковиків не зважають на те, що це населений пункт – мчать з усіх сил. Тож перейти цю дорогу по наявних переходах ледь встигають дорослі, не кажучи про дітей, які йдуть до школи, розташованої неподалік від траси.
Як розповідає адміністраторка, сільським вулицям з ремонтами не таланить. Цього року жодна не побачила нової латки. Єдине, за словами жінки, – старим асфальтом позасипали вул. Польову. Не втрачають надії, що до кінця року ще попідсипають хоча б одну вулицю у Червоному. Добре, що за часів існування сільради подбали про освітлення вулиць.
Загалом у селах – тенденція до скорочення населення. Як повідала жінка, є випадки, коли люди переїжджають навіть до Тального. Припускає, що затримати молодь у селі можуть робочі місця. Якби ж тільки з’явилося якесь підприємство. А житло тут є на будь-який смак і гаманець, з газом та водою. От тільки остання у кранах порівняно нового водогону у Соколівочці чомусь тече руда. Чому так, досі, як каже жінка, невідомо.
Попри те, що молодь виїжджає, у Соколівочці наповнюваність дитячого садочка, як запевняє Ольга Мамалига, поки непогана – дітки є. Розповідає, що минулого року у селі встановили дитячий майданчик, але роботи не завершили.
– Хочеться, щоб було більше гойдалок, – каже адміністраторка. – Є в нас паркан. Привезли. Маємо обгородити. Було б добре зробити якесь місце для відпочинку – поставити лавочки, фонтанчик. Але все впирається в кошти.
Саме для реалізації таких невеличких проєктів та для вирішення нагальних потреб у підпорядкованих їй сільських населених пунктах, на думку Ольги Василівни, було б чудово, аби у селі осідав хоча б якийсь відсоток від бюджету громади.
– У нашому будинку культури є обладнання – кіно крутити. Його купили ще при сільській раді. Якби було хоч пів ставки, щоб людина могла працювати. І люди б ходили на кіно, і діткам мультики б показували.
Загалом адміністраторка розповідає, що їхній клуб тримає високу планку. Та й люди на концерти сходяться гарно, приїжджають і з сусідніх сіл.
Щодо благоустрою, з бур’янами справляються, як запевняє Ольга Мамалига. Каже, роботою працівників задоволена. Проте справжньою проблемою є зарослі та амброзія на присадибних ділянках, де немає власників, або вони є, але приїжджають у село зрідка, порядок не підтримують. Тож скарги від селян щодо цього надходять до адміністраторки регулярно. Скаржаться люди, власне, й на те, що односельці спалюють картоплиння, суху траву та листя.

Ольга ОСІЯНЕНКО