Вісті Черкащини Назавжди в серцях: Реквієм пам’яті Федори Іванівни Демченко, вчительки математики із села на Тальнівщині
Тальнівщина в іменах
З глибоким сумом Рада ветеранів педагогічної праці Тальнівщини повідомляє про велику втрату. Відійшла у вічність Федора Іванівна Демченко – колишня вчителька математики Гордашівської школи. Її постать стала символом доброти, мудрості, стриманої сили й учительської відданості, яка не вимірювалася дипломами чи званнями, а жила в серцях і долях її учнів.
Учитель від Бога: служіння математиці
Цариці наук – математиці – Федора Іванівна присвятила все своє життя. Уміла передавати знання так, що навіть найскладніші теми ставали зрозумілими кожному. За словами колег Людмили Нестругіної й Марії Баланюк, учні знали математику глибоко, тому й щиро любили уроки Федори Іванівни. Вона вміла пояснити, підтримати, надихнути.
З її легкої руки багато дітей обрали шлях точних наук. А її красивий, каліграфічний почерк став взірцем для багатьох школярів. Про таких кажуть з повним правом: учитель від Бога. Про Федору Демченко говорять як про людину рідкісної мудрості. За словами Зінаїди Лозовської, вона мислила категоріями точних наук. З усіх колег, з якими довелося працювати, саме Федору Іванівну вона вважала прикладом. Не через обсяг знань, а через їх глибину, логіку та чітку структуру – такими мають бути справжні математики.
Світла пам’ять: любов і підтримка
Пам’ять про Федору Іванівну – це не лише образ учительки, яка залишила слід у серцях учнів. Це ціле життя, сповнене тепла, любові до людей і глибокої відданості справі, якій вона служила з гідністю.
Їхній шлях із Анатолієм Андрійовичем розпочався ще в селі Криві Коліна. Вона – молода піонервожата, він – натхненний учитель фізики й математики. Зустрілися, покохали одне одного, стали родиною… І перший рік спільного життя провели, працюючи разом у селі Лісове.
А вже 1966 році молоде подружжя Демченків приїхало до Гордашівки. Всього за рік Анатолій Андрійович очолив місцеву школу і понад три десятиліття віддано вів її вперед. Був мудрим керівником, тонким знавцем музики (чудово грав на струнних інструментах!), справжнім майстром, який власноруч збудував дім, і турботливим господарем не лише родини, а й усього колективу. Поруч із ним завжди була Федора Іванівна – мудра, розважлива й неймовірно добра. Уміла підтримати, доречно пожартувати, а коли треба – мовчати з гідністю й розумінням. Їхня єдність, ставлення до людей і до праці стало прикладом для наслідування для села, для школи, для всіх, хто мав щастя бути поруч.
Школа як осередок життя
Гордашівська школа була справжнім осередком життя, пам’яті й гідності. Квітучі клумби, що зустрічали учнів 1 вересня 1987 року, і скорботна «Клумба пам’яті», присвячена загиблим у Другій світовій війні гордашанам, – усе це стало виявом глибокої сердечності та колективного натхнення. Його розпалював директор, а підтримували й надихали своїм прикладом учителі.
Світло, що веде: шана і вдячність
Про Федору Демченко говорять з любов’ю та вдячністю. Кожен – колеги, друзі, учні – зберігає в пам’яті теплі спогади. Її тихий, але впевнений голос, присутність на уроці, очі, у яких жила справжня математика. Не сухі формули, а логіка, суть і світлий розум.
Як згадують Людмила Нестругіна й Марія Баланюк, Федора Іванівна була тим світлом, що не сліпить, а веде. Завжди підтримувала щиро й без зайвого пафосу. Була сильною, не підвищуючи голосу. Її сини Володимир і Віктор виросли достойними людьми. Один із них, інженер, навіть залишив роботу, щоб доглядати матір у важкі роки. Це ще одне свідчення того, якою була Федора Іванівна – людиною, гідною поваги й пам’яті назавжди.
Берегиня і людина з великої літери
Вона була берегинею – доброю господинею, уважною співрозмовницею, витриманою жінкою, яка не втручалася в чужі справи, але завжди вміла сказати слово вчасно і точно. Уміла жартувати, не принижуючи нікого. Була вимогливою, але справедливою. І, що найважливіше – залишалася Людиною в усіх обставинах.
Світла пам’ять
Федора Іванівна Демченко пішла за межу, але залишила по собі значно більше, ніж знання – світлу пам’ять. У вдячних серцях учнів, колег та друзів. У кожному доброму слові, що сьогодні звучить на її честь. Світла пам’ять і вічна шана.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
