Вісті Черкащини 
Народна поетеса з Тальнівщини: поезія не має віку
Поезія не має віку, а приходить тоді, коли людині є що сказати світові. Життєва дорога нашої співрозмовниці встелена багатим досвідом, переживаннями й роздумами, що знаходять відгук у віршованих рядках.
У цих творах – проста й щира сповідь про те, що болить, тішить і змушує зупинитися на мить. Про свій шлях до поетичного слова, натхнення і силу рими авторка розповіла нашим журналістам.
Життя вимірюється не роками, а працею
Ніна Сергіївна Довгошия з Вишнополя зустрічає нас із тією особливою мудрістю, яку дарують лише десятиліття невтомної селянської праці. 20 лютого жінці виповниться 83. Понад тридцять років вона віддала фермі, працюючи дояркою.
«Працювала цілий вік, – згадує, – будувалися, дітей піднімали, бо ж хотілося, щоб вони були не гірші за інших».
Сьогодні найбільший скарб і втіха пані Ніни – великий рід: п’ятеро дітей, тринадцять онуків і тринадцять правнуків.
Поезія в її життя впурхнула тихо, але залишилася назавжди. Рядки часто приходять до Ніни Сергіївни вночі, серед тиші та спокою. Тоді вона встає і при світлі лампи записує їх у зошити, щоб не розплескати почуття, не дати цінній думці зникнути до світанку. У її творчому доробку вже кілька таких рукописів, які жінка дбайливо береже як найдорожчий спадок для своєї великої родини.
Світло надії у кожному слові
Попри життєві негаразди та війну, що чорною тінню лягла на рідну землю, Ніна Довгошия знаходить у собі сили плекати світло. Її поезія пронизана непохитною вірою в добро, яке неодмінно має подолати гіркоту сьогодення. Коли жінка починає читати власні рядки, її голос міцнішає, а в очах з’являється особливий блиск:
З Різдвом Христовим, Україно,
Зимові радісні свята.
Хай кожен дім, кожна родина
Відчують благодать Христа.
Чудовий з ангельських успіхів
Дві тисячі минуло літ,
Але сьогодні в кожнім місті
Вона звучить як заповіт.
Для нас Спаситель народився,
Радійте, тіштеся усі!
Сам Бог для нас, людей, з’явився
У славі, величі й красі.
Родився в яслах на соломі,
Щоб пастухи і мудреці
Прийшли і побачили у ньому
Царя й Спасителя душі.
Щоб і сьогодні кожен житель
Вкраїнських милих сіл і міст
Сказав усім: «Це мій Спаситель.
Я в серце дар йому приніс».
І зникне гіркота полинна,
Добро настане, красота
Не вмре, не згине Україна,
Як прийме благодать Христа.
Ювілейна сповідь: «Життя – не поле перейти»
Особливе місце у творчому доробку Ніни Сергіївни посідає вірш, написаний до власного 60-річного ювілею. Ці рядки – глибокий підсумок пройденого шляху, щира подяка Богу за дітей та усвідомленням святої материнської місії.
Сьогодні, коли син поетеси вже понад три роки перебуває у ворожому полоні, а онук та зять зі зброєю в руках захищають рідну землю на передовій, давні слова звучать щемливо й по-новому гостро. У кожній строфі тепер вчувається не лише мудрість літ, а й незламна сила жінки, яка чекає, вірить і молиться. Кожне слово ювілейної сповіді відгукується болем сучасної трагедії, перетворюючи особисту історію на віддзеркалення долі всієї України.
Люба, ненько, скільки пережито,
Жити – це не поле перейти.
Дякуємо вам усі сьогодні,
що могли до вас усі прийти.
Скільки сліз було пролито – море,
п’ятеро дітей жили у вас.
Біль, тривогу, труднощі і горе,
лиш частково вилікував час.
І були утіхою лиш діти,
потім стали внуки – цвіт життя.
Тільки мати може так любити
Й жити днем прийдешнім – майбуттям.
«Мама», – перше промовля дитина,
та любов із серця вироста.
І герой на полі битви гине
з тим священним ім’ям на устах.
Винні ми, що старість передчасна,
зборозила зморшками лице.
Думи линуть, мучать повсякчасно,
чим ми скупимо вину свою?
Йдуть роки, і знов без привілею,
від душі, сердечно, без прикрас
шлем вітання зі славним ювілеєм,
міцно-міцно обіймаєм вас.
Післяслово
Поезія нашої співрозмовниці – то не гучні декларації чи пафосні заклики, а тиха, інтимна розмова з читачем, у якій кожен може впізнати частинку власної долі. Рядки, що виходять з-під пера Ніни Сергіївни, народжені з прожитих десятиліть, з чуйної пам’яті серця й глибокої уважності до кожної миті життя.
Можливо, саме тому ці вірші так легко торкаються душі, бо написані не поспіхом, а вистраждані й омиті щирістю. Кожен, хто зазирне в ці поетичні зошити, неодмінно знайде в них щось своє: розраду в горі, дрібку надії або ж тихе сяйво, що допомагає йти далі крізь темряву.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
