Вісті Черкащини На зустріч випускників уже ніколи не прийде
У червні цього року минає 20 років, як випускники 2003-2004 навчального року закінчили навчатися у Потаській школі на Тальнівщині. Це був особливий клас: згуртований, дисциплінований, талановитий в навчанні та художній самодіяльності, з повагою ставився до вчителя. Такі ж згуртовані були і батьки: підтримували в усіх починаннях класного керівника, дружно робили ремонти в класі, дружно збиралися у туристичні походи з дітьми.
Цього року не до зустрічі: в країні війна. А дехто захищає Україну. Зараз у лавах Збройних сил України Павло Плохенко. Він разом з батьком Олегом Федоровичем пішов захищати від російської навали нас, свою родину – дружину з двома дітками, маму, сестру. За свою відмінну службу нагороджений відзнакою від Президента України – «За оборону України». «Золотий Хрест» отримав від Головнокомандуючого Збройними силами Валерія Залужного та нагрудний знак – «Ветеран війни». Павло завжди дивував своїми здібностями у навчанні. Недарма Потаську школу закінчив з відзнакою. Це дуже талановита дитина була і в позакласній роботі. А тепер на відмінно береже наш спокій.
А Ярослав Курінський уже на зустріч випускників ніколи не прийде. У наших серцях він залишиться Героєм України, який загинув у смертельному бою з російською агресією за свободу, незалежність та територіальну цілісність України. Йому було 34 роки, 20 днів не дожив до свого 35-річчя. Не дожив, недолюбив, недокохав, недоплекав, недовиховував, недомріяв, недовтілив у життя. Волелюбний, веселий, жартівливий, дружній, працьовитий, опора і надія мамі Людмилі Вікторівні, дружині Анні, синочку Захарчику. Осиротіла для них земля. Чорне горе ввірвалося в їх життя і життя близьких і знайомих Ярослава. Він завжди вірив, що все буде добре і цю віру вселяв у серця рідних. Він 4 роки воював на Сході України в АТО, а з перших днів війни під час повномасштабного вторгнення росії 2022 року пішов захищати Україну. І дійсно, я вірю, що такі оптимісти, повернулися б додому, якби не куля снайпера. За ним слідкували, його свідомо знищили. Але світлий образ Ярослава назавжди залишиться в наших серцях і пам’яті народній.
Ось такі вони Герої України, наші захисники, прості, небагатослівні, мужні, сміливі, рішучі, готові пожертвувати найціннішим – життям. Вічна пам’ять тобі, Ярославе! Вічна шана! Ти – вірний син своєї Батьківщини, бо не пошкодував життя, ти – справжній син у матері, бо пішов її захищати від знущань російської орди, ти – справжній чоловік у своєї дружини, ти – справжній батько своєму сину.
Вічний спокій тобі! Царство небесне! Пам’ятаємо, цінуємо, сумуємо. Ось таким на фото ти залишився в наших серцях!
Марія БІРЧЕНКО
