На вулиці Коцюбинського у Тальному все б нічого, якби не смітник та напіврозвалена вбиральня

На вулицю Коцюбинського у Тальному на Черкащині заїжджаємо зі сторони залізничного вокзалу. Звідси вона спускається вниз і виходить на вулицю, яка недавно отримала новеньке європейське покриття – на Чумацьку. Поки спускаємося вниз, бачимо, що асфальтне покриття тут помережане ямами. Цілком можливо, їх з роками повимивали дощі та сніги, утворилися вимоїни. Тут стоять в основному приватні одноповерхові будинки. На невеличких смужках зеленої трави по обидва боки від дорожнього покриття прибрано й чисто. Внизу один за одним розташовані червоні цегляні та білі двоповерхівки – всього 4 будівлі. Біля них гарно: коло під’їздів облаштовані клумби, видно, ростуть багаторічні квіти. Вуличком Зінаїда Янькова розповідає, що живе на прекрасній вулиці, адже люди тут привітні, ні з ким не виникає конфліктів. Зараз на ній до 50-ти будівель. Каже, історія цієї вулиці тісно пов’язана з сусідньою вулицею Толстого, яку населяли переселенці з Хмельниччини, тієї її частини, що належала Польщі. А тому цей район у Тальному так і називався – Польщею. Тоді людям надавали, за словами жінки, ділянки по 10-15 соток, які пізніше розділили, адже паралельно до Толстого прорізали вулицю Коцюбинського. Нині Зінаїда Костянтинівна каже, що жителів, при яких відбулася забудова вулиці, немає серед живих. Однак вулицю не можна назвати старою: зі слів вуличкома, перші будинки тут почали будувати в кінці 50-х – на початку 60-х років минулого століття. Батьки жінки переїхали сюди у 1954 році. Вона ж народилася у Азербайджані.

– У 1973 році у нас забудувався перший будиночок, – розповідає вуличком про рідні двоповерхівки. – Потім через кожних 2 роки пішли далі. Всього 4 будинки забудувалися. Я отримала житло в першому будиночку як молодий спеціаліст. Зараз, як каже Зінаїда Костянтинівна, в її будиночку тільки 2 сім’ї, які заселилися відколи будинок здали в експлуатацію.

Жінка пригадує, раніше люди брали воду з колонки, а потім у будинках з’явилася вода та каналізація. Жителі вулиці проводили водогін, підключалися до каналізації та проводили газифікацію за власні кошти, копали траншеї власними силами.

Зараз вулиця освітлюється. Вуличком каже, з ним проблем не виникає. Однак жінку аж ніяк не тішить смітник та напівзруйнована громадська вбиральня – все знаходиться поруч з двоповерхівками і майже впритул до новенької європейської Чумацької. «Набудували тут сарайчиків – таких собі «шанхайчиків»», – розповідає жінка. Каже, що ця ділянка землі в такому собі підвішеному стані, нема до неї нікому діла. Сміття, як пояснює, час від часу (раз на місяць чи й частіше) з контейнерів вивозить щебеневий завод. Якщо раніше стояло 5 контейнерів, не так давно їх поменшало.

На цій ділянці землі побували й ми. Картина напівзруйнованого туалету (з проваленою стіною і горою цегли), за яким треба по багнюці пробиратися до контейнерів, може викликати обурення у будь-якої свідомої людини. Як і наявність попід ногами сміття. Вистачало його і «подалі» від людських очей – поміж тими ж «шанхайчиками» та гаражами, від яких, видно, не так давно виїжджали авто: у болоті смужки – свіженькі сліди від протекторів. Промайнула думка: та можна скільки завгодно нарікати на всіх і шукати винних – мовляв, паршиво прибирають, можливо, не вивозять вчасно сміття, однак хто ж тоді позаносив його за підсобні будівлі і понакидав там? Чому, як у роздертій сорочці, стоїть туалет? Коли ж ми привчатимемо себе до порядку, навчимося прибирати там, де живемо?

Ольга ОСІЯНЕНКО

Читайте також: У Тальному вулиця, названа на честь полеглого атовця, не бачила ремонту кілька років