На вантажному судні «Viking Coral» працює молодий моряк родом з Тального

«Перший невеличкий шторм одразу ж поклав мене на ліжко»

На час нашої розмови 33-річний Максим Михайлюк родом з Тального перебував у Японії. Різниця в часі – плюс 6 годин. Ні, він не турист. Починаючи з 2008 року, відколи закінчив факультет автоматики та здобув освіту за спеціальністю «Судовий інженер з автоматизації» в Одеській морській національній академії, з морем не розлучається. Зараз він працює старшим механіком на вантажному судні «Viking Coral» норвезького судновласника, що може перевозити 4200 авто. На запитання, у яких країнах вдалося побувати, Максим каже: «Легше сказати, на яких континентах я не був. Це Антарктида».
– Максиме, розкажи, будь ласка, чому обрав саме таку професію, а не будь-яку іншу?
– Дуже хороше питання. Насправді все дуже просто: у мене династія моряків, мій дідусь – військовий моряк, який служив на військовому судні в радянські часи з 1948 по 1953 роки. Тато також моряк, теж закінчував цю ж саму академію в 1982 році, в якій і я навчався, але в той час вона мала назву ОВІМУ (Одеське вище інженерно-морське училище). До речі, теж факультет Автоматики. Моя мама працювала на судні поваром, де вони з татом і познайомились. Тоді тато працював другим механіком. На той час контракти були довгі: по 8-12 місяців, і мама взнала, що чекає на дитину (тобто мене). До слова, у мене багато родичів працюють в морі, навіть сестра працює вчителем в морській академії. Тому все передбачено.

– Пригадай свій перший рейс.
– Після вступу до академії я дуже чекав на свій перший рейс. Пам’ятаю його, як зараз. Це якась ейфорія: перший літак, перше судно, перші враження від сходження на нього, знайомство з колегами, зі своєю роботою. Було дуже цікаво. Працював практикантом (Engine Cadet), на латвійського судновласника «Riga Shipping» на невеличкому вантажному судні «Nordic Chantal», яке працювало на лінії Швеція – Фінляндія – Англія (контракт – 4 місяці). Екіпаж був 8 чоловік: усі латвійці, один я з України. Але ця ейфорія швидко пропала, як тільки вийшли перший раз у море. Перший невеличкий шторм одразу ж поклав мене на ліжко. Але, чесно кажучи, організм мій звик швидко і на наступний день вже працював. Хоча коли попадаєш у дуже великий шторм, то навіть досвідченим морякам трошки не по собі. Після місяця роботи було вже тяжкувато морально, так як кожен день одне й те ж саме. Вже хотілось швидше додому.
– Чи існують у моряків якісь традиції, може, обряд посвяти?
– В наш час ніяких традицій вже ніхто не придержується. Той час вже пройшов і я його не застав, але я чув за деякі. Наприклад, так званий обряд посвячення в моряки (проходження екватора): новачків мазюкали брудом, змушували пити солону морську воду, купали, кидаючи за борт або в басейн, або просто обливали водою, моряків іноді голили, привласнювали морське прізвисько і т. д.. Обряд перетворювався в ціле театралізоване дійство. Обов’язково повинен бути присутнім Нептун, морські чорти, а іноді навіть і дружина Нептуна, русалки, астроном або звіздар. Члени екіпажу стукають при цьому по імпровізованих барабанах, роль яких виконують каструлі і миски. Капітан повинен попросити у Нептуна дозвіл пройти через екватор. І той дозволяє за умови, що мореплавці витримають всі випробування. Таким чином, відбувається своєрідний обряд ініціації в моряки.
– Чи є у моряків якісь забобони? Чи вірите у якусь вищу силу?
– Чесно кажучи, в мене забобонів нема. Може, в когось вони і є. Останнім часом не чув. Але є традиція побажати 7 футів під кілем, традиційне побажання морякам удачі, також попутного вітру і спокійної погоди. Чи віримо ми у щось? Так. Віримо у Бога, бо як тільки щось трапляється (а тут трапляються різні ситуації: від непогоди і до різних серйозних поломок, особливо у шторм), то всі просять Бога, щоб пройшло все добре.
– Чи є щось таке, чого боїться кожен моряк?
– Не повернутись додому, кожен моряк цього боїться.
– А скільки тривав твій найдовший рейс?
– Мабуть, 5 тижнів. З Північної Америки до Китаю.
– Розкажи трішки про свою нинішню команду на борту.
–На судні Viking Coral екіпаж складається з 19-ти чоловік. Рядовий склад – філіппінці, офіцерський склад – українці. В цілому екіпаж дуже дружній та веселий, хоч бувають випадки, коли люди приїжджають на судно не зовсім компетентні як працівники та не дружні. Не зовсім приємно працювати. з такими людьми. Буває, що капітан або старший механік змушені списувати некомпетентну особу, тобто відправити додому. Офіційна мова на судні – англійська. У моєму підпорядкуванні 7 чоловік. Як старший механік, я тримаю зв’язок із судновласником, відповідаю за механічну частину судна, безпеку екіпажу, справну роботу механізмів і охорону навколишнього середовища; за виконання на судні вимог компанії, викладених в інструкціях по Флоту, керівництвах та інших документах компанії з питань експлуатації машин та механізмів; дотримання дисципліни членами машинної команди і оцінку їх діяльності, та інше. А взагалі, найголовніше на судні – це безпека.

– Чим ви взагалі займаєтеся на судні, якщо є вільний час? До речі, що вам готують їсти?
– У вільний час граємо в настільний теніс, іноді в футбол, якщо палуба не має вантажу. На судні є ігрові приставки, карти, нарди та інші розважальні ігри. Також є книги. Але найчастіше всі відпочивають по каютах, так як після робочого тяжкого дня нічого не хочеться. На даний момент у нас на судні повар-філіппінець, і я скажу, що деяким нашим поварам треба у них повчитись, так як готує все: від борщу до голубців, вареників, пельменів, а також усяких солодощів.
– Цікаво, чи дозволяється сходити на берег під час пандемії? Чи привозиш додому щось на згадку?
– В час пандемії покидати судно заборонено компанією. Але до ковіду, якщо є вільний час, а це бувало рідко, оскільки мені треба бути в порту – отримувати пальне чи якісь ремонтні роботи тривають, то привозив різні магніти, сувеніри, парфуми. Але найголовніше – себе привезти здоровим у сім’ю, додому, а все інше можна і вдома придбати разом із сім’єю.
– Чи вважаєш ти свою роботу важкою?
– Так, вона дуже важка і непередбачувана. Можна чекати все, що завгодно: від непогоди до поломок. Так званих вихідних нема. Навіть якщо маєш вільний час, ти маєш завжди бути готовим до ситуацій, що можуть виникнути.
– Якби постало питання про зміну професії, що би обрав?
– Якщо змінювати, то на якийсь сімейний бізнес, наприклад, свою СТО або навіть ресторан.

– Уяви, що повернувся з рейсу. Що зробиш найпершим?
– Тут і уявляти не треба. Перше, що я зроблю, – це обійму та поцілую свою кохану жінку з дітьми, також батьків, які дали нам наше життя.
–Дякую за розмову, Максиме. Бажаю удачі, гарної погоди та завжди 7 футів під кілем.
Додамо, що за кілька тижнів Максим Михайлюк планує повернутися в Україну. Приїде до Одеси, де живе з сім’єю. Тягне його і в рідне Тальне, де пройшло дитинство та живуть батьки. Він зізнається: так, рейси дають прибуток, однак жодні гроші не можуть замінити рідних людей поряд.

Ольга ОСІЯНЕНКО