Вісті Черкащини 
На Тальнівщині заклинали весну: як маленькі «Колодійчики» запрошували птахів до рідного дому
Замість ґаджетів – вишиванки, а замість буденних уроків – магія прадавнього обряду. У Тальнівській школі №2 учні 3-Б класу, які гордо називають себе «Колодійчиками», влаштували справжнє фольклорне свято «Повертайтесь, птахи, до рідного краю». Поки за вікном ще сперечаються зима з весною, у шкільних стінах уже розливався чарівний спів, а дитячі голоси щиро просили пернатих принести на своїх крилах мир та тепло.
«Ці хвилини – справжня насолода для душі. Дякую своїм вихованцям за щирість, а батькам – за підтримку, без якої це свято не було б таким яскравим», – ділиться емоціями класовод Таміла Сидоренко. Та найголовніші слова вдячності цього дня звучали на адресу наших захисників. Саме завдяки їхній мужності українські діти мають можливість вивчати своє коріння та співати пісень під мирним небом.
Скарбничка довжиною в роки
Цей виступ не був експромтом чи результатом кількох репетицій. Свою «фольклорну скарбничку» клас дбайливо наповнював ще від першого дзвоника. Таміла Борисівна, наче досвідчена травниця, по зернятку збирала докупи призабуті потішки, гострі скоромовки, заклички, народні пісні й прадавні ігри.
Цьогоріч над темою довго не мудрували. Діти самі підказали відповідь на питання: «Хто ж несе нам тепло?». «На крилах птахи приносять весну і надію», – в один голос відповіли.
Учителька зауважує: за три роки навчання її вихованці переросли сухе «зазубрювання». Вони почали відчувати на смак, що воно таке – бути українцем. Назва «Колодійчики» стала для них рідною, символічною. Цей гурт народився навесні, у час великого оновлення, аби дбайливо нести крізь роки все наше: від сонячної веснянки до вдячних обжинків.
Жива історія на шкільному «горбочку»
Дійство нагадувало не звичний шкільний концерт, а радше прадавній обряд, виплеканий на знанні рідного кореня. Таміла Сидоренко у кожному русі та слові спирається на краєзнавчі скарби Вадима Мицика, тож випадкових реплік тут немає – кожна має свою вагу. У залі – учні молодших класів, але тиша стояла така, що було чути подих юних артистів.
Діти майстерно оживляли забави, у які колись їхні прапрадіди бавилися на весняних галявинах. Оживав дотепний «Шмаровіз» із примовкою про сани та рогіз, відгукувалися знайомі з колиски «Печу, печу хлібчик» та «Іди, іди, дощику». А коли завели «Бузя, бузя, пан, пан», зал не втримався й вибухнув аплодисментами.
Магії додало «Вербове колесо» з яскравими стрічками та велична гаївка, що закликала «красную весну». А голоси Дани Царенко й Лади-Міри Совгири, які виспівували про родину та добро, змусили кожного в залі бодай на мить замислитися про своє, сокровенне.
Птахи на долонях: смак весни під відкритим небом
Після виступу свято не закінчилося, а перемістилося на шкільне подвір’я. Там, на барвистій хустині, діти розклали своїх «жайворонків» – обрядове печиво, що пахло домівкою та затишком. Їх напекла для всього класу
мама Світлана Дегодій, справжня майстриня-чарівниця.
Хлопчики й дівчатка здіймали випечених пташок до самого сонця, гукаючи весну та зазиваючи пернатих до рідного краю. Це було щире дитяче замовляння на добро. А наостанок – найсмачніша частина: кожен розібрав свого «жайворонка», аби розкуштувати весну на смак. Так завершився цей насичений день, залишивши по собі не відлуння аплодисментів, а солодку крихту традиції на дитячих долонях.
Синьо-жовтий акорд: коли в залі плачуть дорослі
Найгучнішим моментом свята став виступ Дениса Вовка. Коли під розгорнутим синьо-жовтим стягом хлопчина дзвінко вивів: «Я українець, я козак», зал підвівся в єдиному пориві. Учителі не ховали очей: сльози котилися самі собою. У тому дитячому співі сплелися і впертість, і зовсім доросла вдячність захисникам за можливість отак співати.
Вигуки «Браво!» довго не вщухали, а маленькі артисти зашарілися від несподіваного визнання. Весна прийшла спершу в їхні серця, а тепер і на всю Тальнівщину.
Благодійний тиждень: серця на долонях для фронту
Свято весни на Тальнівщині виявилося не лише гучним концертом, а й тихою, але потужною справою милосердя. Репетиції пісень у школі йшли пліч-о-пліч із великим збором для передової. Поки діти виводили веснянки, їхні родини пакували коробки: зносили продукти, медикаменти, засоби гігієни. Та найціннішим вантажем у тій допомозі стали вироби, змайстровані маленькими руками, – яскраві українські сердечка та тендітні ангелочки.
Таміла Сидоренко каже відверто: її вихованці чітко розуміють, під чиєю опікою зростають. Вони знають, що саме завдяки нашим воїнам мають право сьогодні навчатися, виспівувати імпровізовані мелодії та заводити голосні хороводи. Це їхня дитяча вдячність, вплетена у кожен ангельський крок.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
