На Тальнівщині голову сільради згадують майже за Шевченком: «незлим, тихим»

Раніше Ірину Дмитрівну Хижняк, колишню голову Корсунської сільради, односельці поважали. А тепер та повага розбіглася по кущах, вкресавши колишню обраницю червоною фарбою по вухах. Дослужилася, називається. Тут кажи, Боже, правду: як працювала – така й подяка. Інакше б не гудили. На громадських слуханнях 24 березня у Корсунському будинку культури на всі запитання колишньої завідувачки клубу Ольги Довжук – Хижняк ні пари з вуст. Жодних пояснень, ніяких відповідей. Поки зарплата капає – можна й потерпіти.
Ольга Олександрівна бідкалася, що в тій же Павлівці І давним-давно вода на кладовище заведена, а в Корсунці – нема де літру цілющої набрати, щоб до пам’ятника занести. Нема й освітлення по селу, зате є нюанси: «Тепер освітлення тільки коло її хати, а по селу ніде його нема», – продовжувала жінка. Серйозно? Хіба не Ірина Дмитрівна розкидалася обіцянками, що зробить таке благо для людей?
Ольга Довжук продовжувала розповідати на загал, нинішньому старості про «подвиги» своєї горе-голови, яку свого часу, як не крути, а обирали більшістю села, думали, своя сорочка – ближча до тіла. «Погано збирати людей, бо в нас холодне приміщення. А чого у нас холодне? Де наші батареї? Не будівництво, а крадівництво! Отак ми й жили увесь час. Де наш туалет? Стовпчики кругом. До чого ми дожилися з таким керівництвом? Де хоч одна батарея? Є акт, що його списали? Де той котел, яким опалювали все приміщення клубу? Нема! Де духовий оркестр, який у нас у клубі був? Треба, щоб створили комісію і провели розслідування. Де воно все подівалося? Яка причина, що немає нічого?» – все питала жінка.
– Вина всьому – голова сільської ради, чого ви до неї не зверталися? – вигукнули із зали односельці.
На цьому перелік погрішностей Ірини Хижняк не закінчився. Згадала Ольга Довжук і про траурну плиту у Довгенькому, яка нібито була розбита за розпорядженням голови. Про цю проблему у Тальнівській громаді знають: «На апаратній нараді піднімалося це питання, – сказав Михайло Капериз. – Найближчим часом, як погода дозволятиме, ми його відновимо».
Не забула жителька села і про млин, до якого, як розповіла, приїжджав спадкоємець Кухарський, ще й поляка з собою привозив. Може, й відновили б добре діло. «Спитайте Іру Дмитрівну, яка причина, що вона його відігнала», – звернулася до старости жінка. – А якби залишився той поляк, може, онука пішов би туди згодом працювати, а не їздив по заробітках».
Тепер треба інвестора. Може, буде сільським робота.
– А чиї склади? Їдуть, ріжуть. Чого такі приміщення розрізати? Не можна дивитися, – не вгавала колишня завідувачка клубу.
У Корсунці зараз нарікають на те, що рейсовий автобус заїжджає до них нечасто. А той, що йде із Кривих Колін, не заходить. Певна річ: колись Хижняк хвалилась, що він у Корсунці не потрібен. Є он орендарі – куплять на раз! Та не так склалось, як гадалось. А, може, й склалось, та не для всіх. А сьогодні раді були б цьому маршруту, що з Кривих Колін їде аж до Умані по кілька разів на день і назад, і в Лоташевому.
Жителі Корсунки добре пам’ятають, як 4 роки тому вели мову про об’єднання громад. Тоді Ігор Новицький та Володимир Мовчан із Кривих Колін пропонували організувати зустріч, щоб почути думку людей. Сільська голова начебто й погодилася, та в останній момент позадкувала. Тим самим розродилися і в Лоташевому, у Сергія Поліщука. Сільські голови були проти, говорили, що їм не треба ні автобуса, ні об’єднання. То чому ж тоді на громадських слуханнях у сільському клубі в Лоташевому люди запитують у гостей з центру громади, чому так сталося, що утворилася одна громада, а не більше, та чи не краще було об’єднатися не в одну – Тальнівську, а створити тут свою, невеличку? Було б ближче. Хочеш не хочеш, назріває питання: а думку людей хтось питав чи це було одноособове рішення, і чиє?

Марина КАМІНСЬКА