Вісті Черкащини На п’яти вулицях Тального ніколи не бачили асфальту
У продовженні нашої постійної рубрики «Вулицями міста» ми розповімо про «забутий людьми та посадовцями», як зауважують місцеві жителі, мікрорайон щебзаводу у Тальному на Черкащині. Про те, що турбує їх найбільше, які мають плюси, мінуси та побажання нам розказала вуличком 5-ти маленьких вуличок Івана Гонти, Івана Франка, Лисенка, Миру та Кошового Людмила Попик.
Жінка більше 9-ти років обіймає цю посаду. Зауважує, що ніякої вигоди з того не має та й не очікує, найголовніше, що її тривожить – це, щоб жителі цього мікрорайону жили у чистоті та комфорті. Проте, як можна говорити про комфорт, якщо жодна вулиця цього району неасфальтована, скрізь ґрунтові дороги. І це є однією із найболючіших проблем, на яку постійно намагається звернути увагу місцевої влади пані Людмила.
Вуличком каже, що неодноразово ходила до міськради з листами-зверненнями, підписаними всіма жителями вулиць мікрорайону, де роз’яснювала ситуацію. Навіть показувала фотографії доріг після дощів з виїждженими коліями. Та місцева влада, як каже, наша співрозмовниця, пояснювала все тим, що на це не вистачає коштів.
На деяких вулицях мікрорайону – дорогу все ж присипали щебнем, що вже радує. Проте всі інші жителі змушені топтати багнюку з року в рік. Так болотяними стежками діти ходять до школи, а дорослі на роботу та в магазин. Таке враження, як зауважує Людмила Іванівна, що вони живуть ніби у далекому минулому, коли про асфальт ніхто не знав, не чув, і не бачив.
– У нас усі грунтові дороги, асфальту немає. Коли показувала фотографії з виїждженими коліями на дорогах, то всі дивувалися, що є ще такі вулиці в місті. Ось настане весна, то тут взагалі неможливо буде пройти, не то що проїхати, – говорить пані Людмила.
Ще однією із вагомих проблем у мікрорайоні було, як наголошує вуличком, – засмічення території. Тут неподалік є яр, у який, як розповідає пані Людмила, більшість жителів вулиць завжди виносили сміття. Та коли жінка сюди переїхала, то почала контролювати це і просити людей, щоб не смітили. Тому зараз, каже, все відбувається по-іншому. Вона посприяла тому, щоб приїжджав сміттєвоз та забирав сміття. Хоча не всі жителі підписали договір про вивезення.
– Весь яр був засипаний сміттям, а тепер кожного року загрібаємо і прибираємо там, навіть садимо дерева. Спочатку дуже сварилася з людьми. Брала телефон і знімала всіх, хто виносив туди сміття, та попереджала, що будете на першій сторінці у газеті. Тому нині сміття до нас в яр вони не носять, бо знають, що я це можу контролювати, – розповідає наша співрозмовниця. І наголошує, що все ж приємніше жити у чистоті, мати змогу пройтися та помилуватися красою природи. Та й дітей навчати цьому власним прикладом.
Стосовно освітлення теж є проблема. На кожній маленькій вулиці світить по одному-два вуличному ліхтарю. Зі слів вуличкома, наявного освітлення недостатньо, адже в теперішній час, коли йдеш на роботу ще може бути темно, а як повертаєшся, то взагалі – ніч.
Людмила Іванівна каже, хотілося б облаштувати на території мікрорайону зону відпочинку і для дітей, і для дорослих. Навіть знає, де це можна було б зробити. Адже тут часто молоді сім’ї купують житло, бо ціни на будинки доступніші. Відповідно багато проживає діток, яким немає де проводити вільний час. Тому найчастіше вони знаходять собі місце для ігор на залізниці, що розташована поряд на пагорбі, а це, як розуміємо, небезпечно.
Ще одним вагомим проханням жителів є встановлення на виїзді з їхнього мікрорайону на вулицю Чумацьку дорожнього дзеркала. Адже на цьому повороті мертва зона, коли виїжджаєш на Чумацьку не видно автомобілів, які їдуть вулицею. Щоб побачити зустрічний транспорт доводиться виїжджати машиною на пів дороги, що може призвести до аварійної ситуації.
Людмила Іванівна надіється, що про їхні проблеми все ж таки почують, заасфальтують дороги, зроблять зону відпочинку, гарне освітлення та встановлять дорожнє дзеркало для безпечного руху.
Ольга МОСКАЛЕНКО
