На музичні заняття Наталії Гаркуші з Тального діти біжать із задоволенням

«Робота була завжди на першому місці і рятувала від усього»

-Я вчора заснути не могла, говорила з вами до пів ночі. Знаєте, життя пролетіло перед очима, все згадуєш, ринеш думками у дитинство, юність. Де воно й взялося цих 57 років? – каже Наталія Гаркуша під час нашої зустрічі у редакції газети. Ця дзвінкоголоса, невисока на зріст, миловидна жінка – знана в Тальному, що на Черкащині, поетка, вокаліста та незамінний музичний керівник дошкільних закладів.

Ми з нею обоє родом з Майданецького, Тальнівського району, тому з впевненістю можу сказати, що сім’я Гаркуш мала славу дуже талановитої, обдарованої родини. Пам’ятаю її батька – Леоніда Миколайовича, кремезного козарлюгу з довгими вусищами та сяючим поглядом. Він грав на губній гармошці та співав жартівливих пісень, які сам і складав. Мама – Інна Станіславівна, невисока, темноволоса жінка, асоціюється у мене з цукрозаводським будинком культури, на сцені якого вона співала. У неї був дуже гарний високий голос. А ще Інна Станіславівна дуже гарно малювала. Її пейзажі прикрашали не одну оселю майданчан. Та й у Тальному знали місцеву художницю.

-Зрозуміло, що в такій талановитій родині моє життя не могло скластися по-іншому, – каже Наталія Леонідівна і розкладає переді мною дорогі серцю фотографії з сімейного альбому. – Пригадую, як в дитинстві мама піде на роботу в клуб, а ми з братами, Стасіком та Женьою, влаштовуємо оркестр: граємо на всьому, що звучить та бухкає. Часто мама брала мене з собою на роботу, щоб хлопці не ображали. Фільми, концерти, танцплощадка – кругом музика, музика, – ділиться спогадами жінка. – У дитсадку (це був цукрозаводський садок) я дуже любила заняття з музики, щоб ви розуміли, музкерівника у нас не було. А приходив до нас Сергій Якович Ганджінов з акордеоном. Він не знав жодної ноти, проте на слух міг зіграти абсолютно усе. Я наскільки любила його заняття, що, знаючи, коли він прийде, виглядала біля воріт. Вже з того часу я знала, що буду працювати в садочку.

У цукрозаводський садочок (у Майданецькому на той час було аж два заклади дошкілля), прийшла Наталія працювати музичним керівником, маючи за плечима лише 10-річку та музичну школу: «Я тоді нічого не знала й не вміла, тільки грати. Дала мені завідуюча Валентина Миколаївна Квич програму і сказала: «Хочеш працювати, то вчись!» Я й вчилася, сама у себе! – згадує жінка початок своєї кар’єри».

Згодом переїхала до Черкас, де також працювала з дошкільнятами, заочно здобула освіту. Коли у 85-му році повернулася в Тальне, мені запропонували місце музичного керівника у двох селах району – у Тальянках та Легедзиному. – То були найкращі часи, бо в селах нас дуже цінували, готові були тобі небо прихилити. Адже підготовка до свят тепер була на мені, – каже жінка.

У 93-му році, після декрету, Наталя Леонідівна почала працювати в одному із садочків Тального – у «Теремочку», згодом – у «Світлячку». Мала пів ставки і в приватній гімназії, куди її запросила директорка Ольга Григорівна Сальніцька.

Скільки талановитих діток виплекала Наталія Леонідівна за 40 років роботи з дітьми! Усіх і не згадаєш відразу. «От Іванка Росол – поетка-композиторка. Моя учениця! Пам’ятаю, як мені сказали: «Штурмуй її: треба, щоб була артисткою!» – каже з гордістю жінка.

Музкерівник – професія творча. Мало володіти музичним інструментом, треба вміти писати сценарії, «ставити» хореографічні номери, співати і до всього – мати підхід до дітей. Наталя Гаркуша зізнається, що сценарій свята ніколи не шукає в Інтернеті, а сідає й пише сама казки, вірші, пісні, інсценівки, лялькові вистави. Щоб і дітям було цікаво, і батьки, коли приходять на свято, то кожен раз чекають шоу, нового й неперевершеного. Допомагає в цьому її талант віршувати, який проявився ще в дитинстві. І зараз жінка частенько береться за перо. Є в її добірку вірші про матір, про рідну землю, про воїнів-захисників, та найбільше, мабуть, – дитячих. Вірш «Я у дитинство проклала місток» став однойменною назвою її збірки дитячої поезії, яка незабаром має вийти в друк.

Наталія Гаркуша була постійною учасницею і переможницею різноманітних районних, а то й обласних конкурсів та фестивалів. Один із них – фестиваль патріотичної пісні «Афганістан – мій біль» – традиційно відкривала її авторська пісня. «Про Афган я писала дуже багато, – каже жінка. – Це моя болюча тема, бо мій старший брат Станіслав – афганець. Ми 2 роки чекали його з війни. Дякувати Богу, діждалися».

Отак у творчості, у постійному дитячому гаморі, підготовці до свят і конкурсів проходить її життя. Жінка каже, що дуже щаслива у творчості й у роботі, особисте життя якось не складалося, аж після 40 вона зустріла своє пізнє кохання, і то – ненадовго.

-Все, чого я в житті добилася, дуже важко давалося. Треба було перейти через великі випробування, поневіряння, через біди. Та робота була завжди на першому місці і рятувала від усього. Прийшла в садочок, переступила поріг – все! А тут уже треба посмішка, хороший настрій, бо діти вони все відчувають. Нехай ще рік чи два попрацюю, та й треба буде йти на пенсію. Що робити? Чим зайнятися? Я не уявляю себе без роботи. Оце зараз сидимо вдома на карантині. Для мене це як репетиція, що буду робити скоро на пенсії, – зізнається Наталія Леонідівна.

Засумувати бабусі точно не дадуть 2-оє онучат, яких вона допомагає виховувати доньці Жанні. Ще маленькі, а вже талановиті. Хай ростуть! Будуть музикантами!

Ліна ЯЛОВСЬКА