На Масницю Зиму проводжають, а Весну й Літо зустрічають

Переважно в кінці лютого – на початку березня українці цілий тиждень традиційно святкують Масницю, Колодія, Запусти, Заговини (перш, ніж на Великдень «розговітися», треба спочатку «заговітися»). А от назва «Масляна» не українська!

Про те, як в Україні колись відзначали це веселе свято, дізнаємося з праць багатьох етнографів, зокрема Вадима Мицика, Василя Скуратівського, Олекси Воропая, Андрія Корнєва, Оксани Повякель, Вадима Щербаківського. Незважаючи на те, що має язичницьке коріння, свято увійшло в історію та відзначається й донині.

Одна з українських народних легенд розповідає про «битву» Весни й старої Зими. Скільки вірних слуг вона не випускала зі своєї торбинки, але вони перемогти Весну не могли. Вона, хоч на вигляд дівча тендітне, теж неабияку силу має. У її владі всі животворні соки земні, усяка рослинка й тваринка за Весну стоять. Урешті Зима, зрозумівши, що нічого вдіяти не зможе, здалася. Люди щороку її з почестями випроводжають, щоб відпочила й  набралася сил. Отак здавна й повелося на Масницю весело Зиму проводжати.

І знову в селах і містах лунають пісні. З димарів клубочиться хмаринками дим, який, здається, пахне маслом. Майже в кожній хаті господині варять вареники із сиром, картоплею й грибами. Политі сметаною, щедро змащені маслом, вони такі смачні, хоч разом з язиком їх ковтай. А хтось із жіночок гречаних млинців на олії чи на смальці насмажить. Тому цей тиждень і називають Масним, або ж Сиропусним. Звернімо увагу: в Україні ніхто ніколи не їв оладок («блінів»)! 

Це «свято шлунка» завершувалося Прощеною неділею. Перед Великим постом, щоб увійти в нього очищеними, усі просили одне в одного прощення. У сучасному розумінні піст – відмова від скоромних страв, бо «пісна не пристає так до живота, як скоромна». І все ж піст – це не лише відмова від їжі, це й очищення людських стосунків, і власних думок. «Можливо, ви помічали, що коли вдень не поїсте, то ввечері маєте таке ясне мислення, – пише Оксана Повякель. – До Великодня необхідно прийти очищеними душею, думками й тілом».

А Колодій – це надзвичайно цікаво! У час битви Зими з Весною все вище й вище котиться Небом золота колісниця. Сонячне коло струменить живлющим світлом, і Зима починає танути. До Землі наближається її нова владарка – гожа Весна. «Можливо, оцю силу пресвітлу на перехід із Зими на Весну й ушановували наші предки, назвавши свято Колодієм?» – міркує Вадим Мицик. Парубки виготовляли вербове колесо й під спів однойменної веснянки тиждень носили його вулицями й обов’язково заходили в ті хати, де проходило святкування. Дівчата теж виготовляли сонячну відзнаку Колодія – вербову колодочку з двома навскісними хрестами на червоному кісникові й чіпляли своїм обранцям коло серця. Вони платили викуп за колодку грішми чи подарунками: намистом, стрічками, шовковою хустинкою. На святі Колодій красовитим вінком єднає юні серця. Якщо ж парубок за цей рік не одружиться, то йому чіпляли справжню колодку, яку мусив тягати. Мав позбутися цього сорому й дати викуп, тобто одружитися й «включитися в життєтворчий процес Золотого Кола».

Крім цього, у понеділок заміжні жінки ходили по тих хатах, де живуть неодружені хлопці й дівчата, і з жартами й сміхом колодку до ноги прив’язують матерям. Це їм «кара» за те, що не одружили синів і не віддали доньок заміж упродовж останніх м’ясниць, або всеїдного тижня (так називається седмиця перед Масницею).

Колодій прибував на вогненному коні в образі юнака, прибраного в білу свиту. Увесь тиждень українці вшановували його, а коли відходив, то плакали за ним, немов за рідним.

На Масницю співали веснянки, розмальовували першу писанку. Вадим Щербаківський відносив її до тих атрибутів сонячного культу, які є в Калиті, Колодії, Великодні й Купайлі. Золоте сяйво Колодія, зігріваючи все на Землі добром і красою, дає початок творчості й коханню. У березні сила його прибуває. Недарма ж у веснянках та весільних піснях співається: «Колесом, колесом Сонце вгору йде».

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: 8-річній школярці Олександрі із Тального потрібна допомога на операцію