Вісті Черкащини На фасаді Тальнівського ліцею встановили меморіальну дошку полеглому Герою
20 листопада Тальнівщина вшанувала пам’ять свого героя Олексія Накоп’юка. Лейтенант із позивним «Жовтень» загинув 26 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання в Мар’їнці. Через запеклі бої евакуація його тіла тривала довго. Рідні до останнього вірили в його повернення й щодня молилися за це.
Сьогодні, відкриваючи меморіальну дошку на фасаді ліцею “Ерудит”, Тальнівська громада вшанувала пам’ять відважного захисника, який віддав життя за свободу України. У зворушливій церемонії взяли участь родина героя, його однокласники, представники влади, вчителі, учні ліцею та небайдужі містяни, які прийшли вшанувати пам’ять мужнього Олексія.
У серцях кожного відгукнулися величні акорди Державного Гімну, що, здавалася, сьогодні прозвучав з особливою урочистістю. Ведучі мітингу розповіли присутнім про коротке, але яскраве життя Воїна. Народився 1 жовтня 1985 року в Тальному у шанованій усіма містянами сім’ї. З братами Олегом і Сергієм – найкращі друзі. Змалечку були самостійними. Навчалися, відпочивали, готували, допомагали батькам. Олексій – дотепний, здібний, людяний, наполегливий – умів підтримати всіх, хто цього потребував, кожному поспішав на допомогу. Навчався у двох закладах освіти Тального: школі-інтернаті й економіко-математичному ліцеї, який закінчив із золотою медаллю. Був самостійною й умотивованою людиною. Сам керував своїм життям і багато досяг у ньому.
Як і батько, якого вважав своїм прикладом, юнак обрав професію транспортника. Після закінчення ліцею він вступив до Національного транспортного університету, який успішно закінчив у 2008 році з відзнакою, здобувши кваліфікацію інженера-механіка. Одночасно пройшов військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта запасу. Олексій Віталійович працював на державній службі та в приватних організаціях, де здобув репутацію відповідального і висококваліфікованого фахівця. За свою сумлінну працю неодноразово отримував різноманітні відзнаки, серед яких нагрудні знаки «За бездоганну службу» та «Почесний працівник Головавтотрансінспекції», подяку Міністра інфраструктури України й інші нагороди.
19 березня 2022 року, не вагаючись, чоловік добровільно пішов боронити свою країну, свій дім, свою сім’ю. Навчався в Одеській військовій академії, а потім – у навчальному центрі «Десна», що на Чернігівщині. Бойові дії привели лейтенанта Олексія Накоп’юка на Донеччину. Щоразу повертаючись із позицій, обов’язково телефонував рідним, що живий-здоровий. Ніколи жодним словом не обмовився, що тяжко чи страшно, чи десь йому болить. Беріг своїх численних рідних і не хотів, щоб вони нервували. 26 серпня 2022 року під час тяжкої битви з рашистськими зайдами навіки зімкнулися його вуста. Осиротіла велика родина. Командир евакуаційного взводу, лейтенант Олексій Віталійович Накоп’юк покоїться на Алеї Слави Тальнівського кладовища.
Міський голова Василь Сідько у своєму виступі підкреслив, що ім’я Олексія Накоп’юка назавжди залишиться в історії Тальнівщини як символ мужності та героїзму. Висловлюючи щирі співчуття батькам Марії Миколаївні та Віталію Івановичу, він подякував їм за виховання Звитяжця-сина.
Почесне право відкрити меморіальну дошку пам’яті Олексія Накоп’юка було надано його рідним, які з глибокою повагою, великою любов’ю та безмежним сумом так увічнили його ім’я.
«Осяй і надихни зусилля і встановлення миру в Україні», – просив Бога благочинний Тальнівської громади ПЦУ, протоієрей Андрій Гаргат, читаючи молитву за мир в Україні та освячуючи меморіальну дошку. Ці слова, мов промінь світла, наповнили кожне серце на цьому заході глибоким розумінням важливості миру для нашої Батьківщини.
Діти до меморіальної дошки поклали лампадки — символ світла, яке продовжує горіти навіть у найтемніші часи, нагадуючи про важливість збереження пам’яті та про те, що кожен наш крок на шляху до миру має бути освітлений добротою, співчуттям і взаємною підтримкою.
До підніжжя лягли квіти — ніжний символ пам’яті та поваги, мовчазний свідок трагедії, водночас — виразник надії. Це знак того, що навіть у найскладніші часи життя продовжується, а пам’ять про героїв живе в серцях людей.
На мітингу виступив Віталій Іванович Накоп’юк, батько Героя: «Кожен раз, коли я приходжу до цієї школи, перед очима стоїть мій синочок Альоша. Це важко говорити. В моїй пам’яті – всі дев’ять років його навчання, від першого до останнього дзвінка. І досі не можу повірити, що його більше немає. Ми всі разом ушановуємо пам’ять полеглих, ставимо пам’ятники та дошки, біля яких плачуть рідні. Та дитину не повернеш. Цей біль залишиться з нами на все життя. Невимовно тяжко змиритися з тим, що сталося.
Хто міг подумати, що ми доживемо до такого? Хто міг уявити, що хтось дозволить собі таке знущання над нашим народом, нашими дітьми? І навіть серед хижаків є певні правила. Тут же, без будь-яких принципів, знищують цілі народи. Те, на що націлюють ракети, стирається з лиця землі. Як можна змиритися з цим? Як можна не воювати заради рідної землі?
Олексій пішов захищати Україну добровільно. Він сказав: «А хто, як не ми, захищатиме рідну землю?» Мій середній син Сергій теж закінчив цю школу. Він – учасник бойових дій, воював у гарячих точках і зараз продовжує боротися. Усі мої сини – на захисті України. Альоші – вічна пам’ять, а нам, батькам, – вічна мука».
Церемонія відкриття меморіальної дошки стала ще одним свідченням того, що пам’ять про Героя Олексія Накоп’юка житиме вічно. Його подвиг залишиться в серцях людей, а його ім’я буде символом мужності та відваги для наступних поколінь. Ушанування пам’яті українських героїв – не лише слова, а й невід’ємна частина нашої боротьби за свободу, за майбутнє України.
Бажання миру, яке висловив благочинний, залишилось глибоко в серцях присутніх. Це велика надія на те, що жертви, віддані заради незалежності України, не будуть марними. І хоча біль втрати ніколи не згасне, пам’ять про героїв надихатиме нас на боротьбу за мир і справедливість.
Ми схиляємо голови перед мужністю Олексія, його родини й усіх захисників нашої Батьківщини. І хай ця меморіальна дошка стане символом вірності, гідності та незламності духу українців, що борються за свою землю.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
