Вісті Черкащини Мистецтво, що живе роками: унікальні писанкарки Тальнівщини та їхні мотиви
Писанка… Така маленька, така крихка, але в ній – цілий Всесвіт. У ній – віра, пам’ять, життя. У ній – душа нашого народу.
Про силу, красу і глибину писанки, про дивовижне мистецтво Тальнівщини ми говоримо з директоркою Тальнівського музею історії Світланою Проценко.
–Пані Світлано, чим для Вас є писанка?
–Це більше, ніж орнамент, більше, ніж традиція. Писанка – мініатюра українського декоративного мистецтва. Дзеркало нашої душі, світогляду, нашої історії. З давніх-давен вона випромінює не тільки красу, а й величний лет думки, духовний досвід. Недаремно на Україні писанки вважали мірилом краси. Пригадуєте: «Гарна, мов писанка!» або Шевченкове: «Село на нашій Україні, неначе писанка село…». Це глибока, національна метафора.
–А як же писанку створювали раніше?
–Писанкарством займалися жінки. І це був цілий ритуал. У хаті – тиша, спокій. Перед тим обов’язково прибирали, виганяли всіх з дому. Бо вірили: писанка «вбирає» в себе ту енергію, яку вкладає господиня. Добро. Чистоту. Любов.
Яйце, як символ, теж не випадкове. Воно – про життя. Про зародження. І самі візерунки – то мова символів. Наприклад, на Тальнівщині найголовніші – сонце, зорі, ружі. Це ще раз підкреслює нерозривний зв’язок між життям і сонцем.
–А які мотиви притаманні саме нашому краю?
–Рослинні. Це дубове, кленове, берестове листя. Їх зображували Текля Дученко й Тетяна Цупка з Вишнополя. Найкращою писанкаркою в селі вважали Наталку Горбатенко. Багатьом людям на замовлення вона розписала писанки. Особливо гарно їй вдавалися “сорок клинців”. Це коли яйце перехрещується поздовжніми і навкісними лініями, утворюючи кольорові клинці, у які вона ще й подекуди вплітала квіточки.
Ще були чудові майстрині – сестри Баранюк: Тетяна, Ольга, Марія. Також Феодосія й Горпина Мицики. Вони у своїх писанках часто використовували «рожі» – різновиди зірок: бокову, сторчову, повну, косинчату, з грабельками, з баранячими ріжками… Це унікальні мотиви.
–А що відомо про писанкарство в Романівці?
–Там збереглися традиції “зорі”. Найвідоміша майстриня – Явдоха Бадьора. Вона створювала “зорю з ляхівкою” – восьмипроменеве сонце. А це вже символ найвищої космічної сили, життєдайної енергії.
–А хто з майстринь був найоригінальнішою?
–Безумовно, Ялина Ратушняк із Кобринового. Вона почала з традицій бабусі Мотрі Підгірної, матері Насті Бурбели, сусідки Нимидори Хоменко. Але згодом виробила власний почерк. У неї – сонце, ромби, павучки, грабельки… Її роботи мають глибоку смислову місткість, об’ємність. Це вже рівень філософії.
–І кожен символ щось значить, так?
–Так. Хрест і сонце – найдавніші. Раніше він символізував сонце, вогонь, з’єднання земного і потойбічного. З приходом християнства – Божу волю. Грабельки – дощ. Ялинка – здоров’я. Завитки – розвиток. Ріжки – родючість. Ромб – землю.
І кольори. Червоний – радість, життя. Жовтий – тепло. Синій – вода й небо. Зелений – весна. Коричневий – земля. Чорний – земля, але й скорбота.
–Писанка й сьогодні має силу?
–Так. На Великдень писанками вітаються, ними обмінюються. Їх клали у воду, якою вмивалися, щоб бути красивими. А шкаралупу для доброго врожаю закопували на городі. Усе це – не ритуал. Це віра.
–А що з історією писанки на Черкащині?
–Уперше наші писанки виставили в 1895 році в Історико-географічному музеї в Єлисаветграді. Серйозно їх почали досліджувати Хрисантій Ящуржинський і Данило Щербаківський. Останній учителював в Умані. Зібрав понад 30 тисяч експонатів, зокрема й писанки з нашого краю. І написав пам’ятку «Як збирати писанки». На жаль, більшість його колекції загинула. Але залишилися замальовки олівцем – 78 мотивів, що нині зберігаються в Інституті археології НАН України.
–А хто зберіг традицію далі?
–Вадим Федорович Мицик. Він багато років досліджував писанкарство, збирав писанки, спілкувався з майстринями. Завдяки йому в 1991 році у Тальнівському районному музеї історії хліборобства відкрили обласну виставку «Великодні узори». Там були представлені твори з п’яти районів Черкащини. Наступного року – ще одна виставка, уже в Черкасах.
Вадим Мицик – автор першої регіональної книги «Писанки» (1992), брошури «Ялинине райце» про Ялину Ратушняк і книги «Писанки Черкащини» (2007). Його колекція – понад 60 писанок – нині в нашому музеї.
–Чи збереглися вони?
–На жаль, частина зіпсувалася. З часом писанки полопали, бо візерунки творилися на сирому яйці. Проте збережено чимало. А ще ми маємо подарунок від керівниці гуртка Будинку дітей та юнацтва Надії Маляренко. Її вихованці виконали 57 кольорових реплік, які щороку на Великдень прикрашають музей. Їх використовуємо й під час майстер-класів.
Завершімо цими словами:
–Українська писанка – невелика за розміром, але глибока за змістом. Це – уособлення світу. Це – символ народу-творця. Це – оберіг. Це – життя.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
