Вісті Черкащини «Ми виросли»: у школі на Тальнівщині попрощалися з випускниками
Майданецька ЗОШ, 6 червня 2025 року
П’ятниця в Майданецькій школі стала днем, що запам’ятається надовго. Випускники 9-х і 11-х класів отримали свідоцтва про освіту, зробивши ще один крок у доросле життя. Без гучного пафосу, але з глибокими переживаннями – саме такою була ця тепла й щира зустріч.
З самого початку все було просто й зворушливо: знайомі обличчя, трохи тиші перед початком, музика й перші слова ведучих. Вони зворушили навіть тих, хто давно залишив школу: прощання з дитинством, зі знайомими коридорами, з учителями, які стали частиною життя.
На сцену під оплески вийшли ті, заради кого зібралися присутні, – випускники. Серед одинадцятикласників були Юлія Самойлова, Ярослав Глушко, Діана Грисюк, Володимир Герасевич, Оксана Веремей, Владислав Матвійчук, Руслан Матола. Дев’ятикласників – десятеро: Руслан Глушко, Іван Дімов, Маргарита Іванова, Анна Кичак, Софія Липовецька, Владислав Побережний, Карина Тереску, Артем Хворостянко, Владислав Човган, Руслан Юров. У душі кожного – тривога, надія та очікування чогось великого попереду.
Церемонію відкрили гімном України. Згодом хвилиною мовчання вшанували тих, хто віддав життя за свободу країни. Усі розуміли, що ці роки – не тільки шкільна освіта, а й важке випробування для цілого покоління.
Прості слова, які гріють
Директорка школи Таміла Зелінська звернулася до дітей з теплими словами. Вона нагадала, що ми живемо в непрості часи, але саме завдяки таким людям, як наші випускники, країна матиме майбутнє. Її виступ був коротким, але щирим.
Учні також знайшли, що сказати у відповідь. Вони дякували за все: терпіння, віру й щоденну працю вчителів. І навіть зізналися: під час дистанційного навчання зрозуміли, що справжнє життя – це школа, а не екрани.
Згадали все від першого дзвінка
Окрема подяка – першим учителькам Валентині Горбенко й Валентині Овчарук. Саме вони навчили читати, рахувати, писати слово «мама». А далі – нові предмети, нові кабінети й нові обличчя. Та всюди поруч були класні керівниці Валентина Ліпатова (11 клас) та Любов Радченко (9 клас).
Учні з глибокою вдячністю згадали, як учителі не лише навчали, а й підтримували в найскладніші моменти. Як строго сварили, але водночас розуміли й були поруч. Саме завдяки цьому школа стала для випускників справжньою домівкою, де кожен відчував себе потрібним і захищеним.
«Мамо, подивись, як я виросла»
Важливою частиною свята стали слова подяки батькам. «Мамо, подивись, як я виросла, ляльки закинуті, немає косичок, але в душі я завжди залишаюсь твоєю найріднішою, любою донечкою», – лунало зі сцени.
Такі слова віддзеркалювали почуття всіх випускників, які дякували за терпіння, віру та щоденну підтримку. Від імені батьків з теплим напучуванням звернулася Марія Юрова – мама одного з випускників.
Вручення квітів і танець з батьками стали тими миттєвостями, коли в залі не залишилося жодного байдужого глядача.
Ідуть далі, не забуваючи, звідки вийшли
На завершення слово надали самим випускникам. Дівчата й хлопці з хвилюванням згадували роки навчання, ділилися своїми мріями та планами, говорили про щастя й прощання. Адже «свідоцтва – це лише папір, але те, що ми взяли зі школи, залишиться з нами назавжди».
Після завершення урочистостей зал наповнила тиха музика, обійми, трохи сліз… І виникло відчуття, ніби закінчився ще один важливий, зворушливий розділ життя не лише випускників, а й усієї Майданецької школи.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
