Вісті Черкащини Музика, що б’є сильніше за артилерію: Інтерв’ю з фронтменом гурту «Тінь Сонця» Сергієм Василюком
Тальнівщина в іменах
Пісні гурту «Тінь Сонця» – це своєрідна звукова хвиля, що пробивається крізь дим і вогонь, проростає з попелу й укорінюється в серцях борців за волю України. Ті композиції лунають у бліндажах і бронемашинах, на окопних позиціях та серед цивільних, що вірять у Перемогу. Фронтмен гурту Сергій Василюк знає, що таке війна не з чуток, адже сам стоїть у лавах військових. Про музику, що стала символом спротиву, про миттєвості, коли голос зривається, а серце стискається, про незламність – у цій відвертій розмові.
Ваша музика завжди мала потужне патріотичне підґрунтя. Чи ставили ви перед собою мету надихати сучасників до боротьби за свою ідентичність?
–Майже від самого початку діяльності гурту ми намагались через славетне минуле надихнути сучасників до боротьби за рідне, українське – свою ідентичність (мову, звичаї, героїку)… Хто знав, що ця музика найбільшої популярності набуде за часів війни..
Кожен автор, якщо він щирий, пише насамперед для себе. Тому для мене ще оцінкою пісні є те, чи достатньо вкладені якісь зворушливі óбрази, що часом самого митця вводять у стан катарсису.
Як змінювалося ваше ставлення до власних пісень із часом? Чи є такі, які ви більше не виконуєте?
– Дуже цікаве питання! Дуже! Мабуть, розумію, про що ви, тому відповім так: пісні романтичні, які втратили свою актуальність, перетворились на мистецтво, якого потребують люди. Патріотична тематика ще досі потрібна і затребувана, тому тут теж ніяких питань нема.
Є лише дві пісні, текст яких мені здається заслабким, тому їх ми вже дуже давно не виконували й не певен, що колись заспіваємо. «Згрішив» – трохи поспішив, не довів до потрібного рівня слова.
У вашій творчості є пісні на слова відомих поетів. Як ви ставитеся до такого підходу?
–Я не ставив собі за мету музикувати класиків. Пісня на слова Стуса народилася випадково й невимушено. Загалом я люблю декламувати наших геніїв, але в піснетворенні насамперед шукаю слова саме свої. Звісно, ви скажете, а як же Юрій Руф, Сашко Кучеренко, Ред’ярд Кіплінґ у перекладі Володі Чернишенка? Так, пісень на слова інших авторів у мене вистачає. У кожної – своя історія, але сказати, що я концептуально намагався писати музику на слова класиків, – то ні.
Як пояснюєте дітям те, що відбувається у країні?
–Та я гадаю, що дітям з ранннього віку таке можна пояснювати: ворог хоче знищити нашу країну й нас – тих, хто йому опирається. Ворог – це росія. Інколи це пояснювати дитині навіть простіше, ніж деяким дорослим.
Чи відчуваєте ви особливу відповідальність, коли виступаєте перед військовими?
–О, це так приємно, що ви так трепетно ставитесь до почуттів військових. А втім, я б не сказав, що є якась важкість у контексті виступу перед військовими. Хіба що вона колись була – на початках російської агресії, коли зрідка траплялися концерти для тих, кому чи то музика непотрібна була, чи то мої сенси. Але таких виступів було менш як пальців на одній руці за весь цей час. Зараз більшість військових знають наші пісні й ледь не з перших акордів «вмикаються».
Я ж сам знаю, що таке бойові, і виступаю як рівний серед рівних. Радий, що для тих, кому граю концерти, це справді потрібно. Особливий кайф, коли в бійців запалюються очі, коли вони знаходять себе в цих піснях.
Які пісні для вас зараз набули нового, можливо, ще глибшого значення? Чи були пророчими?
-Тут скоріш варто згадати пісню «Ніколи не плач». Не знаю, звідки й чому у 2013 році з’явився отой перший рядок «роз’ятрений степ», але це саме про нинішній вигляд нашої землі з коптера. Ну, і фінальні слова цієї ж пісні «ще стане на всіх цієї борні». Відверто кажучи, я ніколи не писав пісень на випадок, якщо раптом війна. Радше йшлося про неї в площині ідентичності. Мені просто хотілося, щоб українці були українцями, а не манкуртами. Зрештою, мене, мого брата й моїх близьких друзів з певного часу саме так виховували. Схоже, що ті, хто хоча б частково перейшов (саме перейшов!!!) з російської на українську ще на зорі 90-х, стали міцними проповідниками української ідентичності в Києві й загалом Наддністрянщині, Сході та Півдні ще до Помаранчевої революції. І нам стало суттєво легше вже після Революції Гідності, а особливо з 24 лютого. Ну, але це я вже щось перестрибнув на іншу тему
Чи відчуваєте ви конкуренцію з боку молодих виконавців?
-Не відчуваю, хоча радий, що з’явилося багато талановитих виконавців за останні роки, які справді тішать. Вони для мене вже трохи як діти, але справді молодці – ті ж Wellboy, Схожа, Sadsvit. Продовжують творити й старші побратими – Василь Лютий та Олекса Бик. Трагедія, що ми втратили Юрка Руфа. Якби він вижив у цій війні, міг би з часом стати живою легендою, офіцером-мотиватором у хорунжій службі, що стрімко набирає обертів. З його талантом і вже з бойовим досвідом… Не судилося..
Яким, на вашу думку, буде майбутнє української музики після Перемоги?
–Не думав про це. Певно, що вона буде й надалі представлена в різних жанрах. Після Перемоги… Які поширені два слова. Вони правильні. І багато в чому ми вже перемогли.
Як ви ставитеся до фанатських припущень про ваше майбутнє або нові творчі плани?
–Залишу ці фантазії та припущення шанувальникам. Я такий, як є. Багато в чому неідеальний в контексті правил шоу-бізнесу, але спраглий до історії та просвітництва. Головне, що в мене і у всіх нас є Україна. Бажано, щоб кожен з нас в той чи інший спосіб її захищав
Які нецікаві запитання Вам найчастіше ставлять?
–«Чому «Тінь Сонця»?» або «Розкажіть про створення гурту». Такі запитання розчаровують, бо свідчать про те, що людина, яка таке запитує, просто ледар, а ще певною мірою не розуміє, у якому світлі себе виставляє.
Які моменти на концертах є для вас найемоційнішими? Коли востаннє плакали?
–На концертах часто пускаю скупу чоловічу сльозу. «Танець», «Осокори» та, звісно ж, «Мчать козаки» не можуть залишити байдужим. Тальне не було винятком. Дякую вашій громаді за запрошення та підтримку мого бойового підрозділу – Роти ударних безпілотників «Вирій» 241-ї бригади тероборони. Працюємо на Запорізькому напрямі. І – неодмінно переможемо!
Музика «Тіні Сонця» в цій розмові постає не саундтреком війни, а її емоційним віддзеркаленням. Сергій Василюк, воїн і музикант, оголює душу, розповідаючи про пісні, що стали зброєю, про відповідальність перед бійцями й про пророчі рядки, що набули нового болючого сенсу. Його щирість і віра в Перемогу відчуваються в кожному слові, перетворюючи цю розмову на свідчення незламного духу нації, де музика й боротьба – одне ціле.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
