Вісті Черкащини Мужність і пам’ять: Герой із села на Тальнівщині навіки залишиться серед нас
Нещодавно у Веселокутській гімназії відбувся зворушливий реквієм «Навічно з нами», присвячений героїчному воїну-землякові, гранатометнику Богдану Жовноватому. Проживши всього 32 роки, він залишив по собі пам’ять не лише як мужній солдат, а як добра й чесна людина.
Ушановуючи його подвиг, на Стіні пам’яті закладу відкрили портрет Героя. У заході взяли участь учні й учителі, а також рідні Богдана: мама Раїса Леонідівна, батько Павло Андрійович, дружина Інна Василівна, однокласник і побратим Сергій Цимбал та близькі родичі. Про це нам розповіла педагог-організатор Веселокутської гімназії Ірина Степанець. «Відкриття портрета Богдана на Стіні пам’яті – не лише вияв пошани, а й нагадування, що боротьба за мир і незалежність України триває. Ми повинні пам’ятати, яку високу ціну платить наш народ за мир, – каже вона. – Цей реквієм – наша можливість подякувати всім, хто бореться за Україну, та підтримати рідних і близьких Героя, які стали частиною нашої гімназійної родини».
Яким він був? Яка історія стоїть за його відвагою та самовідданістю? Сонячного літнього дня, 2 липня 1990 року, у родині Павла Андрійовича й Раїси Леонідівни Жовноватих народився синочок. Зростав енергійним та життєрадісним хлопчиком, сповненим жагучої цікавості до всього, що його оточувало. Його бажання пізнавати світ не мало меж. У 1996 році Богдан розпочав свою дорогу до знань у Лісівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.
Виростав вихованим і дисциплінованим учнем. Був фізично загартованим юнаком, який поєднував навчання, допомогу батькам у господарстві та розваги з однолітками. Завжди знаходив час для спорту. Жвавість, рухливість і тепла усмішка не залишалися непоміченими ні для вчителів, ані для однокласників. Школу Богдан закінчив у 2007 році. Отримавши атестат, вступив до Черкаського ліцею, де здобув професію автомеханіка. Після цього проходив строкову службу в Збройних Силах України. Мріяв стати водієм-далекобійником, побачити Україну і світ, але, на жаль, мрія не здійснилася.
Богдан Жовноватий служив у Роменському районному відділі поліції спочатку патрульним у нічну зміну, а згодом – помічником чергового. Водночас брав участь в антитерористичній операції, захищаючи східні терени нашої держави. «Бахмут він перейшов уздовж і впоперек», – згадує мама. Через сімейні обставини чоловік перевівся з Ромен на Черкащину й служив за контрактом в Уманській військовій частині. Після цього працював у цьому ж місті на станції технічного обслуговування автомобілів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він знову вирушив захищати рідну країну. 30 серпня 2022 року Богдан був мобілізований до Збройних Сил України як солдат-гранатометник. Служив у п’ятдесят восьмій бригаді Десантно-штурмових військ України.
Інна закохалася в лагідного, надійного, щирого й завжди усміхненого чоловіка з добрими очима. Після знайомства з нею Богдан вирішив, що вони обов’язково будуть разом. Недобра доля відміряла їм лише два неповних роки щастя. «Мій коханий узяв до рук зброю й пішов захищати свою сім’ю й рідну землю, хоч мріяв побудувати дім, посадити сад, а в ньому – кущі троянд, – говорить жінка. – А ще він хотів вівчарку, яка стала б для нього справжнім другом». За словами дружини, Богдан кохався у квітах. Під балконом квартири посадив троянди й ретельно їх доглядав. У вільний час любив готувати різні наїдки, експериментувати на кухні, готуючи різноманітні делікатеси. Особливо вдавалися чоловікові м’ясні страви. Часто влаштовував для коханої романтичні вечері при свічках.
На жаль, Воїн не повернувся додому. Загинув 11 листопада 2022 року в місті Бахмут Донецької області. Поховали Богдана Павловича Жовноватого 15 листопада 2022 року на кладовищі села Лісове. За особисту мужність і самовідданість у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за вірність військовій присязі під час російсько-української війни, він був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
На реквіємі почесне право відкрити пам’ятний знак воїну, який виконував обов’язок перед Батьківщиною, надали Раїсі Леонідівні, мамі Героя. Потім його рідним вручили святий хліб, як символ довічної подяки та шани. Завершуючи урочисту церемонію, ведуча сказала: «Богдан зі Стіни пам’яті щодня зустрічатиме та проводжатиме поглядом учнів, нагадуючи кожному з нас, що він поклав своє життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
