Вісті Черкащини «Мрію почути твій голос і гомінкий сміх»: пам’яті Героя Михайла Щербини з Лісового на Тальнівщині
► Небесний легіон Тальнівщини
Лісівчанка Вікторія Гончар в інтерв’ю нашому виданню розповіла про свого полеглого на війні брата Михайла Щербину. Вона була старшою його сестрою й найкращою подругою. Ось уже рік жінці нагадують про брата його телефон, одяг та фура, що стоїть біля її подвір’я.
Михайло Щербина народився 16 листопада 1992 року в селі Лісове, що на Тальнівщині. Виростав у дружній і працьовитій сім’ї. Матуся Катерина Іванівна, тато Віктор Вікторович, бабуся Марія Гордіївна огортали Михайлика й на півтора року старшу за нього Віку турботою, ласкою, любов’ю, підтримували, коли діти робили перші кроки, коли навчалися й будували самостійне життя.
«Пам’ятаю, ми завжди були поруч, з дитинства, – згадує пані Вікторія. – Дітвора з усього кутка збиралася разом: чи то до ставка сходити, чи просто поспілкуватися, пограти в якісь ігри, узимку – на санях покататися. Інколи крали в чужих городах суницю. Сусідка, дізнавшись, хто вчинив шкоду, наступного разу гонила. Увечері батьки ледве забирали нас до хати».
У 2010 році закінчивши місцеву школу, Михайло в Буцькому професійно-технічному училищі навчився водійської справи. Заклад закінчив з відзнакою. Умілого й працьовитого юнака залюбки взяли водієм у ФГ «Джерело-Г», згодом у Жашкові. У 2021 році заснував власну справу й сам перевозив зерно аж до дня мобілізації – 18 травня 2023 року.
«Мій брат – людина-душа з м’яким характером. Допомагав усім: мені, друзям, знайомим, будь-кому. Ніколи нікому не відмовив, міг віддати останнє. Зроду не сумував, не показував, що в нього щось болить чи не виходить, лише сміявся. Братів щирий сміх описати словами неможливо. Михайло був душею будь-якої компанії. Мав багато друзів і в селі, і в Жашкові, й в Одесі, і в Маньківці. З ними товаришував до останнього подиху, завжди був на зв’язку, – говорить Вікторія.
За її словами, брат дорогою й своїм автомобілем просто жив. «Це для нього було все. Машину та все її начиння знав досконало. Здається, серед ночі розбуди, і він без запинки, як алфавіт, усе перелічить і пояснить, як воно працює. Михайло мав іще одне захоплення – кулінарію. Неперевершено готував свою «фірмову» страву – тушковані в кетчупі та пиві м’ясну м’якоть чи ребра. Повторити таку смакоту ніхто не міг».
До людей чоловік завжди ставився дуже добре, з повагою, на бідних і багатих їх не ділив. Усі для нього були рівні. В оточенні він цінував дружбу, вірність і повагу.
Після мобілізації Воїн проходив військову підготовку в Гончарівському на Чернігівщині. Пізніше його перевели до 110-ї бригади, що дислокувалася в Покровську Донецької області. Це Авдіївський напрямок. 5 липня о 21-й годині 10 днів вийшов на бойове чергування. Три дні родина чекала від Михайла звісточки, але він так і не обізвався. 7 липня 2023 року його світла душа назавжди відлетіла на небеса. Через 4 дні представники з ТЦК й староста Павло Козаченко привезли родині Щербин скорботну й страшну новину. Поховали Оборонця 13 липня 2023 року в с. Лісове.
Минув болісний для родини Щербин рік. «Час не лікує. Нам украй гірко та боляче й не під силу осмислити невідворотність утрати. Де б ми не були, що б ми не робили – нам болить. Михайлику, мрію почути твій голос і гомінкий сміх, побачити тебе поруч нас. Братику, там, у засвітах, ти житимеш вічно, а ми тут, на землі, завжди пам’ятатимемо тебе».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
