Молодий солдат прикривав відхід групи кулеметним вогнем, чим і врятував життя побратимів

5 березня мало б виповнитися 33 роки Євгену Гешу. Герою-солтату з Тальнівщини (с. Степна), який загинув 29 жовтня 2014 року в бою з російськими найманцями поблизу села Сокільники Новоайдарського району на Луганщині. Він служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Того дня військова група, у складі якої навідником-кулеметником був Євген, потрапила у засідку. Їхній БТР підбили. Молодий солдат прикривав відхід групи кулеметним вогнем, чим і врятував життя побратимів. Військові бачили, як горів БТР. Тіла Євгена так і не знайшли. За особисту мужність і героїзм Євгена Геша нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Розбита горем мати не має святого місця – могили, де похоронений її найрідніший, найкращий єдиний син…
Болить материнське серце, їй важко про це говорити, та Олена Іванівна згадує:
«Коли ми сюди переїхали у 1992 році, Євгенку було 5 років, він рік ходив у садочок у Соколівочку, потім – у школу. Після 9 класів навчався у Торговиці на муляра-штукатура. Після училища, навесні, його призвали в армію. Служив у Івано-Франківську у внутрішніх військах. Після армії поїхав на Львівщину до бабусі, працював там на будівництві. Познайомився з майбутньою дружиною, одружилися. Через рік народився син Максим. Коли малому було півтора роки, дружина померла від раку. Євген переїхав у Степну. Я влаштувалася на роботу в Тальному, щоб йому допомагати. У Євгена постійної роботи не було, він перебивався випадковими заробітками. Працював заготовачем на Мошурівському консервному заводі, на пилорамі. На Майдані не був, я вмовляла. А влітку попросив мене привезти військовий квиток, казав, що влаштовується на роботу. Насправді – збирався на війну. Пройшов комісію, відбув навчання на полігоні, а в серпні уже відправили на Луганщину. Далі ви знаєте, – стримуючи сльози, каже жінка. – Поранених наших забрали, а тіло Євгена залишилося там, на окупованій території. Кажуть, що сепаратисти не хоронять наших хлопців. Я зверталася у «Чорний тюльпан» та інші пошукові організації, але поки що без результату. Хочеться вірити, що він живий. Та надії мало.
Максимко росте, єдина радість. Він стає таким схожим на тата. Інколи дивлюся на фотографію і ловлю себе на думці, що це Євген. Онук добре вчиться, любить спорт, захоплюється футболом. Я б його на гуртки віддала, так у школі нема. Хлопці з Євгенової частини приїжджали до нас, то казали, щоб ішов навчатися у військовий ліцей імені Івана Богуна. Побачимо, як буде, це його вибір».

Ліна ЯЛОВСЬКА