Молодий краєзнавець з Тальнівщини пише книгу про своє село та збирає міні-музей

Ім’я тальнівчанина Максима Загороднього не надто відоме пересічним жителям Тальнівщини, проте вже доволі знайоме у колі фахівців, які займаються вивченням історії. Йому лише 22, проте в нього вже є власна колекція старовинних експонатів, написаний історико-краєзнавчий нарис, багато науково-дослідницьких робіт та кипить робота над створенням нової книги. Впевнена, що діяльність Максима неодноразово приноситиме свої плоди для української спільноти, а його прізвище буде майоріти не на одному авторському виданні. Він з таким захопленням розповідав про свою колекцію, та й взагалі про всю свою діяльність, що після нашого спілкування я усвідомила – істориками не стають, ними народжуються, а диплом істфаку є лише перепусткою. Зараз Максим закінчує магістратуру в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини за фахом «Археолог».
– Вивчення історії – це моє покликання ще з дитинства, – каже Максим. – Одного дня в прабабусі я знайшов уламок старовинної накривки на глечик. Бабуся розказала про цей предмет і мене це так зацікавило, що відтоді я почав збирати старовинні речі. Зараз я маю свою міні-колекцію, вона розділена на куточки: українська хата, Перша світова війна, Друга світова війна, колективізація і так далі. Багато людей приїздило подивитись, то казали, що таких експонатів навіть у київському музеї немає. Наприклад, в мене є патефон 1935 року випуску, який досі працює.

Максим, скільки себе пам’ятає, завжди захоплювався історичними книгами, літописами, хроніками, а всю інформацію не тільки читав, а й переписував. У шостому класі почав збирати матеріали про Онопріївку – рідне село його дідуся і бабусі. Відтоді з’явилась ідея написати власну історичну книжку про це село, оскільки на той час про нього не було жодного видання.
– Ще в шкільній бібліотеці я брав багато матеріалів про Онопріївку, реабілітовані історії, книги пам’яті. Вже у дев’ятому класі я записував свідчення очевидців остарбайтерів, учасників Другої світової війни, голодомору. Коли навчався на третьому курсі університету, на предмет «Історія рідного краю» підготував матеріали про цей населений пункт. В мене все було оформлено як під книжку. За нього, до речі, я отримав найвищий бал серед інших. Тоді мені казали: може б ти видав книжку. Я подумав: а чому б ні? І нещодавно в уманському видавництві «Візаві» вийшов невеличкий історико-краєзнавчий нарис «Крізь терни і роки» про село Онопріївка. В мене була мета, щоб нарис прочитали якнайбільше людей і кожен зміг добавити щось своє: матеріали, світлини тощо. Так я зібрав більше інформації і зараз працюю над великим науково-популярним виданням під назвою «Поклик пращурів». За обсягом воно буде таке, як про Глибочок і Криві Коліна, тобто великого формату. Крім цього, я ще пишу історію своєї родини, але це буде як художній роман, – розповідає історик.

Максим зауважує, що до створення цієї книги долучилось дуже багато людей. Зокрема, Анатолій Павлович Паламарчук, в якого збереглося багато цікавих матеріалів, світлин. Активно допомагають Віктор Григорович Марченко, Віталій Іванович Накопюк. Особливо задіяна в цій книзі Галина Миколаївна Сивак – колишня вчителька, тому саме вона взяла на себе підготовку матеріалів про школу. За словами Максима, дуже багато людей відгукуються, допомагають навіть із-за кордону. Бо в книзі про Онопріївку буде не тільки історія села і сучасність, люди в ній розповідають самі про себе, про своїх близьких і рідних, про те, як складалися і далі вершаться справи у близьких і рідних, знайомих.
– Інші мої дідусь з бабусею із Заліського, тому, можливо, наступна книга буде про Заліське, – каже Загородній. – Про це село я теж багато матеріалів зібрав. Щоб зберегти історію – треба писати, бо багато людей вже відійшли у вічність і не буде кому розказувати. Навіть в цій книжці про Онопріївку я більше наголошую про тих людей, в яких не залишилось родичів, про яких вже забули. Більша частина жителів навіть не знають, що у їхньому селі жили такі люди. А є ж ті, які відгравали важливу роль в історії розвитку села.
Редакція газети «Новий Дзвін» готова допомогти надати інформацію усім бажаючим авторам, які видаватимуть свої книги про села.

Катерина КІХТЕНКО