Молодий бізнесмен з Тальнівщини розповів про те, як був наркозалежним

«Я вдячний Богу за те, що маю на сьогоднішній день. Сам би не справився ніколи»

У свої 25 років Сергій Найденко – успішний бізнесмен, життєрадісний, добрий, завжди усміхнений молодий хлопчина, який займається монтажем натяжних стель (фірма «Stella+»), любить рибалку, природу, гру в боулінг та робити закупи в фірмових магазинах. У вересні цього року планує одружитися.
І до сьогодні його рідні, друзі та знайомі не можуть повірити, що життя людини, а в нашому випадку – Сергія, могло змінитися так кардинально. Адже донедавна лише одна його поява на горизонті змушувала руки труситися від страху. На поріг свого дому рідна тітка хлопця не пускала. А все тому, що Сергій був затятим наркоманом.
Так сталося, що мама Сергія полюбляла заглядати в чарку. 5-річного хлопчика родом зі Сміли, що на Черкащині, спочатку забрали до інтернату, а за рік, коли померла мама, опікунство оформила рідна тітка малого. У останньої було дві дочки, Сергій мав старшого брата.


– Ріс я в тітки, – розповідає Найденко. – З 9-ти років почав курити цигарки. Думаю, що вона здогадувалась, бо приходив пару разів додому жовтий. Потім оточення з’явилося таке, «не дуже», десь з 10-ти я вже пив пиво, а то й горілку. В 11-12 років вже знав, що таке сильне похмілля. В 14 років почав курити марихуану. Попробував з хлопцями, з якими ріс, з нашого двору. Вони принесли.
За рік-другий Сергій не тільки курив, а й підсів на ін’єкційні наркотики. Почав продавати марихуану. Мав знайомого, в нього купував і перепродував з накруткою. «Тоді в мене на халяву була трава, грошей трошки було, – каже Сергій. – Здавалось, що все круто: навіщо йти працювати? Думав, отак буду робити і все буде класно».
Але не так склалось, як гадалось. У 2012 році, коли Сергію виповнилося 18 років, його посадили за ґрати за розповсюдження наркотичних речовин, до цієї статті додавався й інший перелік. Вирок суду – 3 роки на «Хуторах» (Черкаси). Відсидів півтора, попав під амністію: «Поки сидів, думка була тільки одна: вийти. Про те, чим займатимуся, не йшлося. Про це я не думав, – ділиться хлопчина. – Коли вийшов, почалося ще гірше: коловся щодня. Так само щоночі ходив «на працю», щоб на ранок мати 200 грн. на дозу, марихуану і цигарки. Сенсу життя я не бачив. Його просто не було. Думки були одні: де взяти гроші, кого обдурити, як тітку обманути. Ціль одна – вколотися. Це було навіть не виживанням, а існуванням».
Якось одна із тітчиних доньок запропонувала Сергію поїхати до Центру ресоціалізації та адаптації «Альянс Перемога», що у м. Черкаси, для таких, як він. Таку пропозицію хлопець чув не раз, але коли знову нависла загроза бути засудженим, він погодився. Поїхав до обласного центру, але коли почув, що його направлять до Тального (с-ще Здобуток), де вже досить давно діяв центр з ідентичною назвою, хотів, було, змінити своє рішення. Проте керівник Черкаського центру виявився чоловіком наполегливим.


– Мене вмовляли годину, – каже Сергій, – а то й дві. Їхав, тікаючи від боргів та проблем. 2 тижні відходив від наркотиків. Слава Богу, що мене не відпустили тоді. Спочатку я не хотів нічого чути й робити. Через 3 тижні брати у Христі, волонтери сказали проговорити молитву покаяння. Я не хотів до останнього. Але коли сказав перші слова, у горлі став клубок, я не міг говорити. Тієї молитви й того моменту я не забуду ніколи.
З того часу почався інший відлік часу. Хлопець змінювався на очах. У церкві «Перемога» та в ребцентрі він виконував усі довірені йому справи, багато читав, молився (і молитва зіграла найбільшу роль у становленні «нового» Сергія), дивився проповіді. Згодом попросив у рідної тітки вибачення. Тільки тепер зрозумів, як багато вона для нього робила, і що у відповідь він ніколи добром їй не віддячував.


– Вже 4 роки я знаходжуся в ребцентрі. Я вдячний Богу за те, що маю на сьогоднішній день. Сам би не справився ніколи. Я навіть не думав, що можна жити нормально, радіти життю. Я почав мріяти про бізнес. Мене Бог ним благословив. Я молився і Він почув мене. Якось я поїхав волонтером у Херсон. Там хлопці займалися монтажем стель, навчили й мене. Я, чесно кажучи, хоч і мав освіту маляра-штукатура, в руки ніколи шуруповерта й інших інструментів не брав. Бажання особливого займатися цим також я не мав. Робив і думав: «Навіщо воно мені?». А потім приїхав, помолився гарненько, попробував: «А може, це воно – те, про що я стільки молився?». До цього я пробував вирощувати курей, але справа не пішла. Максим із магазину «Fermer», що в Тальному, дав під виплату інструмент. Газову пушку мені подарував знайомий з міста. Отак і почав: одна стеля, друга, третя… Зараз трохи розкрутилось. І надалі буде розкручуватися. Маю філіал в Черкасах, на майбутнє хотів би його відкрити і у рідній Смілі. Загалом жити планую в Черкасах, житло винайматиму. Але спочатку весілля.
Дивовижно, та Сергій Найденко – потрійний переможець: у житті, у церкві (вона називається «Перемога»). Більше того, майбутню дружину звуть Вікторією, що в перекладі й означає – перемога. Тому хочеться побажати Сергію тримати таку позицію й надалі. Нехай Господь веде своїми стежинами та буде опорою в усіх починаннях.

Ольга ОСІЯНЕНКО

27.06.2020 09:00
Переглядів: 4041
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.