Вісті Черкащини Місто, що гуділо як вулик: Тальне в спогадах і барвах
Тальне розкинулося в долині, на узгір’ях над Гірським Тікичем. У зеленій оправі садів сяяли дахи будинків, а посеред того вінка темнів прямокутник єврейських осель, без жодного деревця. Вулиці були забруковані лобатим камінням, а через ріку перекинуто міст на високих кам’яних биках. Це місце, де кожен камінь пам’ятає кроки ярмарчан, а кожна вулиця – гомін базарних днів.
Про це нам розповіла старша наукова співробітниця Тальнівського музею історії Ольга Приходько. Її оповідь – мов місточок між минулим і теперішнім, що оживлює картини давнього Тального.
«Уявіть, – говорить вона, – що в базарні дні Тальне нагадувало розтривожений вулик. Люди йшли чотирма шляхами з сіл і хуторів, не менше як за тридцять верст. І містечко гуділо так, що й поле чуло».
Хлопчачі очі
У своїй книзі «На довгій ниві. Повість-хронологія з власного життя» (2021) письменник-уродженець Онопріївки Степан Ковганюк згадував, що коли йому було років дев’ять, батько вперше взяв його «в базар». У своїй оповіді про ярмарок музейниця часто звертається до цієї книги.
«Базарів у нас було два: Рижанівці і в Тальному. Рижанівка була убоге містечко, власне село, у якому жило зо три десятки єврейських сімей, що держали там крамнички. У Рижанівці не було навіть бруку, і базарний майдан у дощову погоду потопав у болотянці. Натомість містечко Тальне, порівняно зі злиденною Рижанівкою, було просто розкішне».
Ці слова й нині пахнуть правдою: убогість і розкіш, що так разюче контрастували, відклалися в дитячій пам’яті, мов світло й тінь.
Сотні возів і рундуків
Двічі на тиждень – у вівторок та неділю – сюди з’їжджався справжній величезний ярмарок. Сотні візків захаращували кожен вільний сажень землі, і щоб зайняти зручне місце для постою, треба було прибути завчасно.
Побіч двох брукованих вулиць тягнулися довгі присадкуваті єврейські будинки, а посередині стояли крамниці, схожі на вагони без коліс. У них можна було знайти все: картуз чи шапку, шерсть на кофту, юхту чи хром на чоботи, батіг, сокиру, цвяхи. А в багатого купця Сербина продавалося ще більше – молотарка, віялка, січкарня – усе розміщене у його двоповерховому домі з «Магазином залізних і скоб’яних виробів».
Кожна дрібниця, кожен предмет відображав життя містечка: запахи, кольори, звуки торгівлі й гомін народу. Тут можна було загубитися серед рядів товару і водночас відчути пульс ярмарку, що бився в самому серці вулиць.
Крам і запахи
Он велика казенна аптека, а праворуч – «Аптекарський магазин» Поволоцького. Поряд дві ковбасні – Вольського і Суходольського. Ці кабанники самі купували свиней і виробляли ковбаси й інші м’ясні вироби, що пахли «на сто сажів навкруги».
Трохи далі – «Завод шипучих вод» Гудесблата. Він сам виготовляв ті води, а в магазині його жінка чи дочка наливала у високі кухлі з барвистим сиропом: «Роза», «Свіже сіно». «Спробуйте випити за одним духом кухоль цієї води – і не вип’єте: у ніс вам шпигоне такий міцний газ, що на очі виступлять сльози».
«Ось чим був ярмарок, – каже пані Ольга. – Тут було все: і для господарства, і для душі. Це був світ, що пахнув і димом, і ласощами, і людьми».
Он «Писче-бумажний магазин» Бондарева, а під ним у підвалі його «Типографія». «Хто його знає, що в ній друкується, та мабуть він не держав би її, коли б йому це було не вигідно». А поруч фотографія Рабиновича – «точнісінько такого вусатого чоловіка, як єврейський письменник Шолом-Алейхем».
У «Магазині колоніальних товарів» Пінського можна було знайти «панських наїдків» для панства, попівства, чиновництва, учительства. А в «Буфеті східних солодощів» – пиріжки, цукерки, шоколади й навіть заморські ласощі.
Турки в червоних фесках пекли хліб, булки-франзолі, бублики й калачі. «Смачний дух свіжих, ще гарячих булок та посипаних маком бубликів розходиться далеко від пекарні, – писав Ковганюк і сам дивувався: – Мені й досі незрозуміло, куди цей дух подівся з сучасного хліба?».
Їжа і квас
В центрі базару – рундуки. На них і під ними – гори мисок з холодцем, що пахтів часником, зі смаженою на олії рибою, макітри з вареними хляками, гори сала і м’яса. «Базарування для селян трохи ніби святковий день, і вони ласують цими лакітками. Їдять вони на своїх возах, а запивають у погребках яблучним та грушевим холодним квасом: копійка кварта».
Он риба в бочках – свіжа, солена, в’ялена, копчена. Щука, чабак, линок, сом, ще сила-силенна такої риби, «що тепер за неї забули, як вона і зветься».
Майстри й ремісники
«У Тальному все можна зробити. Злетіла шина з колеса – до ваших послуг з десяток ковалів. Треба пошити гарненькі чобітки дочці на весілля – скільки завгодно шевців, вони один з-поперед одного запрошуватимуть вас до себе, не дорого візьмуть і пошиють скоро й на совість».
Ярмарок був сценою, де кожен показував уміння. І в цьому відчувалася сила народного ремесла.
Торговиця – океан худоби
А ще ж за містечком, «на великому майдані розташувалась торговиця». Там – сотні, а то й тисячі голів худоби: коні, воли, корови, кози, вівці, свині.
«Неділя і вівторок – це ділові, життєво важливі для єврейського населення дні. Ними воно, власне, живе, тобто заробляє на прожиток. Отож треба поспішати, ловити покупця або самому щось купити, щоб потім вигідно перепродати».
«Торговиця була пульсом Тального, – підтверджує пані Ольга. – Тут вирішувалася доля господарства. Це була селянська математика виживання».
Гомін і тиша
«Тому Тальне і схоже в базарні дні на розтривожений вулик. Над містечком цілий день стоїть тихий галас, крик і гомін, що після нього вже в тихому селі ще довго гуде в голові».
Але зовсім інше обличчя мало містечко в суботу. «І зовсім інакше, просто невпізнанне Тальне в суботу. Всі крамниці та ремісничі майстерні зачинені. В центрі тихо, ніякого галасу, біганини».
Тиша ця була мов відпочинок після великого співу – місто ніби затамовувало подих, щоб наступного ярмаркового дня знову вибухнути гомоном.
Пам’ять і душа
Торговиця в Тальному була святом життя, зустріччю людей і культур, простором запахів і голосів.
«Ярмарок – це не лише місце купівлі-продажу, – підсумовує Ольга Приходько. – Це душа народу. І, мабуть, саме тому він і досі живе в нашій пам’яті».
І справді: якщо заплющити очі, можна ще почути гомін, відчути дух гарячих булок і часнику, побачити, як над долиною Гірського Тікича здіймається розтривожений вулик Тального ярмарку.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
