Вісті Черкащини «Мій брат був для мене цілим Всесвітом»: історія Героя з Мошурова на Тальнівщині
► Небесний легіон Тальнівщини
Ти так любив життя на цій
землі,
Ти цінував все те,
що тільки маєш.
Та вкрали твою душу
журавлі.
Ти лиш у сні тепер
додому прилітаєш!
Сестри Трохимчук
Інна Беспала, молодша сестра полеглого захисника, розповіла нашим журналістам про свого брата. Наближається річниця з того трагічного дня, коли Петро Беспалий (позивний «БЕС») приєднався до Небесного Воїнства.
«Брат був для мене цілим Всесвітом»
Петро Володимирович Беспалий народився 2 липня 1983 року у селі Мошурів на Тальнівщині в дружній багатодітній родині. У місцевій школі здобув неповну середню освіту. Зі слів Інни, хлопець з юних літ знав ціну хліба й праці на землі, тому й обрав професію тракториста. Здобув її в Буцькому політехнічному професійному училищі, повернувся до рідного села й працював за фахом у місцевому господарстві.
«Петя був для мене цілим Всесвітом, оскільки замінив батька. Такої доброї та світлої людини, як він, я не зустрічала. Працьовитий, справедливий, відважний, люблячий брат і син. Найбільша опора й підтримка для своєї мами. Поспішав усім на допомогу навіть тоді, коли й самому було важко. Здавалося, ніби готовий допомогти цілому світові! Ось наскільки було в нього добре серце! Будував плани на майбутнє й мріяв про власну родину. Його поважали за щирість та відвертість до людей».
У пошуках себе
За словами сестри, Петро Володимирович з юних літ любив ремонтувати техніку, дарувати їй «друге життя». «Мотоцикли – то окрема його любов, – говорить вона. – Купував, ремонтував, доводив до ладу. У вільний час тільки те й робив, що крутив гайки. Пам’ятаю себе маленькою біля брата в гаражі, теж уся в мазуті, проте неймовірно щаслива. То приємні спогади».
У 2002 році 19-річний юнак пішов на строкову службу до Збройних Сил України в Сухопутні війська. За цей час багато чого досяг. Пройшовши підготовку, здобув військову професію гранатометника й обійняв посаду оператора-навідника БМП, а закінчив службу заступником командира бойової машини піхоти. Хоч Петрові Беспалому й запропонували продовжити військову кар’єру й підписати контракт, він відмовився й, демобілізувавшись, повернувся додому. Дуже любив дітей, але своїх так і не мав. Неодноразово їздив на заробітки. Життя було не легким, та чоловік ніколи не здавався й завжди прагнув кращого.
Коли почалося повномасштабне вторгнення
1 квітня 2022 року Петро Володимирович добровільно пішов захищати нашу землю від загарбника. Це був його вибір. Страх і невизначеність охопили велику родину Беспалих, але перечити не смів ніхто.
На фронті
Разом з побратимами наш земляк боронив Київ з боку Чернігова, потім мужньо захищав Донеччину. У тому ж році дістав контузію, наступного – ще одну. Після лікування без вагань повертався на фронт. У липні 2022 року Петро Володимирович прийняв для себе ще одне відповідальне рішення: одружився з коханою жінкою Людмилою. Своє майбутнє бачив у мирній Україні поруч з вірною дружиною й діточками. На жаль, пішов у засвіти, так і не пізнавши високого щастя – батьківства.
«Спілкувалися з братом постійно, – ділиться спогадами пані Інна. – Для мене були важливими його тепло й добре слово, підтримка та порада. Звичайно, з родиною ділився не всіма своїми думками. Деякі рішення приймав сам або з дружиною, але ніколи не забував порадитися й з нами».
Пам’ятаймо про його жертовність
23 червня 2023 року Петро Володимирович Безпалий поліг у районі населеного пункту Званівка, що на Донеччині. 9 днів не дожив до свого 40-річчя. «Про те, що він, можливо, загинув чи в полоні, повідомили побратими. Згодом воєнком повідомив, що зник безвісти. Через декілька днів їздила на впізнання тіла свого полеглого брата. На жаль, то був він, – з болем мовить сестра. – До сьогодні не вірю в те, що мого любимого брата немає. Для мене він живий. Просто я його не чую й не бачу. Серце й розум відмовляються вірити в його смерть. Пишаюсь Петром, адже він був сильною й відважною людиною. Для мене він Герой, а Герої не вмирають. Для нас він завжди живий, бо живе в наших серцях».
У річницю загибелі нашого Оборонця вшануймо його пам’ять вдячним словом і молитвою. Пам’ятаймо про його жертовність. Схилімо голови в пошані перед тими, хто за нас віддав своє життя. Світла та вічна пам’ять Герою!
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
