Вісті Черкащини Методистка Тальнівського центру культурних послуг: коли серце б’ється в ритмі молоді
У тихий теплий вечір сонце ковзає по фасадах старих будівель, золотить вікна й поволі тоне за дахами. У корпусі № 2 Тальнівського Центру культури та дозвілля панує передвечірній гомін: хтось розставляє стільці, ті налаштовують колонки, інші чекають початку дійства. Серед метушні з’являється Юлія Москаленко. Її кроки швидкі, погляд уважний, і здається, вона встигає всюди.
Ще кілька років тому фахівчиню знали як фото- та відеооператорку кіностудії «Стожари», яка вміла ловити мить – кадри, що пахли рідним містом, та монтувати історії, які хотілося переглядати знову. Коли Будинок культури реформували в Центр культурних послуг, їй запропонували нову посаду – методистки з молодіжної роботи. Це стало початком іншого етапу, де кожна зустріч та проєкт набували сенсу. Відтоді вона створює простір, де молодь відчуває себе творцем. Тут можна дискутувати, пробувати нове, вчитися на власних помилках. «Мені важливо, щоб вони розуміли: їхній голос має вагу», – каже Юлія.
За два роки її енергія змінила молодіжний ландшафт Тального. Там, де колись панувала тиша, тепер звучить музика, лунає сміх і народжуються ідеї. Двері центру відчинені для кожного, хто готовий діяти, а в серці фахівчині пульсує віра, що молоді сили здатні розквітчати місто.
Молодіжний центр
Ідея створення молодіжного центру в Тальному виникла не випадково. Юлія помітила в проєкті Центру культурних послуг окремий напрямок, присвячений роботі з молоддю, і зрозуміла – це шанс, який не можна пропустити. Розпочалися пошуки: що працює в інших містах, які формати заходів дійсно зацікавлюють молодь, де проходить тонка межа між «цікаво» й «змушують».
Так у центрі з’явилися клуб розмовної англійської, де обговорюють меми та тренди соцмереж, книжковий клуб із чаюванням, обговорення фільмів, що демонструються на літньому кіномайданчику. Ці зустрічі збирають разом тих, хто хоче відчути себе серед своїх. «Хочу, щоб тут було так само комфортно, як удома. Без офіціозу. Щоб люди приходили за емоціями і залишалися заради спілкування», – говорить Юлія. Найбільшим викликом для неї залишається запросити тих, хто давно переконався, що «тут для мене нічого немає». Але кожна нова усмішка на зустрічі – маленьке свято, що доводить: спробувати варто.
Англійська, меми і сміх
Методистка розуміє, що сучасну молодь не зацікавити сухими лекціями. Тому в її англомовному клубі говорять про меми, знімають жартівливі відео, влаштовують онлайн-челенджі. Один із найпопулярніших – про домашніх улюбленців: учасники надсилали фото своїх тварин, а Юлія перетворювала їх на смішні англомовні меми. Це й навчання, і спосіб створити живу атмосферу, де мова оживає.
Музика вчить відчувати
Що ж, перейдемо до наступного аспекту… Музика – ще одна потужна стихія в житті нашої героїні. Вона володіє грою на скрипці, бандурі та саксофоні. У минулому закінчила музичну школу, опанувавши баян і саксофон. Найбільшим джерелом натхнення для нових музичних звершень є для Юлії фортепіано, на якому вона навчилася грати самостійно. Як і для Лесі Українки, цей інструмент для неї – друг.
Узагалі її музичне життя – багатогранне. Сьогодні дівчина співає у вокальному ансамблі «Тальнівчанки» та є учасницею аматорського фольклорно-обрядового колективу «Оріяни». Тут вона вчиться гармонії не лише в музиці, а й у людських стосунках. «Коли ми співаємо у три-чотири голоси, виникає відчуття, ніби все місто дихає разом із нами», – ділиться вона.
Виклики й маленькі перемоги
Кожен захід потребує ретельної підготовки: ідей, сценаріїв, локацій, технічного забезпечення. Іноді доводиться працювати з мінімальними ресурсами, але саме це підштовхує до креативних рішень. Методистка каже, що найважче – переконати молодь: хлопці й дівчата можуть бути не пасивними глядачами, а активними учасниками. Та коли збирається навіть невелика група, коли лунає сміх і починаються щирі розмови – це вже маленька перемога.
Погляд у майбутнє
Сьогодні Юлія готує новий проєкт – історичний квест «Стежками мого міста» до Дня молоді. Маршрут пролягатиме найцікавішими куточками Тального: від водонапірної вежі до палацово-паркового комплексу Шувалових. Кожен пункт – маленька пригода з логічними завданнями й несподіванками.
Фахівчиня прагне, щоб молодь відчула себе частиною міста й зрозуміла: культурна спадщина – не музейний пил, а жива історія, яку можна відчути на дотик. «Коли бачу їхні усмішки, розумію, що все недарма. Це для молоді, і я не зупинюся», – говорить вона, усміхаючись.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
