Вісті Черкащини Мешканка Тальнівщини у своїй вишивці зберігає споконвічну українську культуру та традиції
Кожен українець знає, що таке вишиванка, адже це не просто елемент побуту, а частина душі. Історія вишивання в українців сягає глибокої давнини. В давнину вірили, що вишиванка оберігає людину, дарує їй добру долю та здоров’я. Існують свідчення, що у деяких регіонах країни процес вишивання мав вигляд особливої церемонії. Жінки в процесі молились і вірили, що ці молитви зроблять вишиванку сильнішою та зарядженою тільки позитивними емоціями. 74-річна Надія Лещенко із Заліського на Тальнівщині – береже цю давню українську традицію.
Вишивкою Надія Антонівна захопилася ще в дуже юному віці, коли їй було 5 років. Навчила її цьому рукоділлю тітка.
– Із того часу я наскільки полюбила цю справу. Мені вже 74 роки, а я ще й досі люблю вишивати. Приділяю цьому багато часу, буває чоловік навіть сердиться, каже, щоб вкинула в плиту своє приладдя. А я не можу, мені це близько до душі. Коли я вишиваю, то мені стає легше на серці.
Жінка каже, що вишивка із нею всю її життєву дорогу. Свою домівку вона навіть жартома називає музеєм, адже більшість елементів інтер’єру в кімнатах – це ручна вишивка. Найбільше до вподоби Лещенко вишивати картини природи та зображення тварин.
– Я люблю різну вишивку, є у мене зображені і кошенята, і павичі, і коні, і «несе Галя воду». Вишиті у мене і килими, і постіль, і рушники, і скатертини. Вишивала я і сорочки своїм дітям, і на подарунки, – говорить вона.
Родом Надія Антонівна із Жашківщини, у Заліське жінка приїхала в гості до двоюрідної сестри. Тоді й познайомилася із майбутнім чоловіком Іваном Петровичем, з яким натепер вони у шлюбі вже 54 роки та мають трьох дітей.
– Раніше у селах не було телевізорів у кожній хаті і ввечері ми пішли дивитися кіно до сусіда на вулиці. Там ми й познайомилися із чоловіком. Я досі пам’ятаю, який навіть фільм дивилися – «Ключі від неба». Це було в лютому. Тоді два місяці листувалися, а вже у травні одружилися, – згадує пані Надія.
Працювала жінка на різних роботах: і поваром у лікарні, і санітаркою, і в пральній, і у побуткомбінаті, була ланковою та працівницею на фермі, останні 13 років перед пенсією трудилася соціальною працівницею, доглядала людей похилого віку. І навіть у цей час завжди знаходила час для своєї улюбленої творчості.
– У мене до пенсії не було жодного року, щоб я сиділа вдома, весь час працювала. Із дітьми завжди займалася, а вже ночами я вишивала. І швидко йшла ця робота, за кілька ночей – килим готовий, – каже вона.
За свої роботи, як вишивальниця, Надія Антонівна неодноразово отримувала грамоти та відзнаки. Часто її вишивку брали на різноманітні виставки.
Також жінка зберігає вдома тексти народних пісень, які співали на весіллях та інших святах, а також записи про давні українські традиції святкувань. Таким чином, як і у своїй вишивці, Надія Антонівна зберігає споконвічну українську культуру та традиції.
Тая КАЯФЮК
Читайте також: Як чиновник Звенигородської військової адміністрації править службу у московській церкві
