Вісті Черкащини Мама військового з Тальнівщини плете маскувальні сітки та доглядає сільську клумбу
Біблійна істина твердить: «Більше щастя в тому, щоб давати, а не брати». Її дотримується Валентина Вікторівна Гончаренко з Мошурова, що на Тальнівщині, щоденно біжить на плетіння маскувальних сіток, багато трудиться на сільській клумбі, де квіти висаджено у формі тризуба: і ділянку копає, і квіти та зелень насаджує, і бур`яни просапує. Вона – мама трьох дітей, бабуся чотирьох онуків. Один із синів – Віталій – на захисті Вітчизни. Донька Тетяна працює учителем фізкультури в одній з уманських шкіл.
Родина Валентини Вікторівни приїхала в Україну, з 1972 року проживає в Мошурові. Після закінчення школи вона навчалася в Драбівському училищі на штукатура. Донька вибрала стежину своєї мами Олени, яка була прекрасним спеціалістом цієї справи, але за спеціальністю не працювала, на прожиття заробляла на консервному заводі. Своє 18-річчя Валентина запам`ятала на все життя: 14 січня 1977 року, на її день народження, у 39-річному віці помер батько Віктор. «Мама залишилась з трьома дітьми і трьома карбованцями в кишені», – так згадує про своє життя відомий український поет Олександр Олесь, коли з чумакування не повернувся його батько. Така доля чекала і сім’ю Валентини.
–Жили ми бідно, але родина була дружною, працьовитою. Ми поважали один одного. Цієї життєвої мудрості ми навчилися у бабусі, татової мами, яка з великою повагою ставилася до всіх людей, нікого в житті не принизила, ніколи не гнівалась», – згадує Валентина Вікторівна.
Коли Валентина вийшла заміж за Володимира Гончаренка, купили стареньку хатину. На цьому обійсті збудували новий дім. Чоловік – шоферував, згодом працював в Тальнівському райсількомунгоспі. Коли пішов на заслужений відпочинок, тяжко хворів. Якось тримався. Одного разу захотів почистити криницю, яку викопали на межі для двох господарів, воду брали разом із сусідами. Зробив останню справу в житті і навіки спочив. 40 днів Валентина Вікторівна дуже сумувала за ним. А потім змирилася з цим, бо «треба прожити, як призначено Богом».
–Влилась в реальне життя, чимось займалась. Сама не знаю, де беруться сили, щоб всюди встигати. Колектив, який плете маскувальні сітки для воїнів, дуже підбадьорює. Діти допомагають. Часто навідується син Сергій, допомагає, донька Таня та її чоловік підтримують в усьому»,– розповідає Валентина Вікторівна.
У дворі багато хризантем, троянд, літніх квітів. З радістю в душі вирощує квіти, доглядає город, двір та сусідам, які просять, допомагає підтримувати порядок. Ось така вона – рятувальниця всіх, хто потребує допомоги. «Людина працею славна», – говорить народна мудрість. А Валентина Вікторівна саме у праці світиться красою. Здоров`я Вам, сімейного затишку, родинного тепла, достатку, мирного неба, здійснення мрій! Дякуємо Вам за невтомну працю на суспільне благо!
Марія БІРЧЕНКО
