Вісті Черкащини Малювання світла: відтінки натхнення учениці Тальнівського ліцею
Валерія Кучмай, учениця Тальнівського академічного ліцею «Ерудит» та вихованка ТБДЮ, здається тихою, майже непомітною серед шкільного гомону. Але варто їй взяти в руки олівець чи пензлик – і світ навколо ніби заграє новими фарбами. Музика, що лунає тихим струмком з навушників; шелест листя, легкий запах квітів із саду – усе це розкриває її уяву, мов вранішнє сонце розсіює туман над річкою.
«Мене надихає все: музика, природа, навіть найдрібніші миті, проведені з друзями», – зізнається дівчина. Для неї кожне відчуття – то промінчик світла, який варто зберегти на папері.
«Люблю фарби та олівці. З ними я відчуваю себе впевнено»
Фарби та олівці для юної художниці – як вірні друзі. Вона з ними «на ти», і кожен штрих дихає, мов світанок після дощу. Кожен мазком аркуш стає світом, де можна відчути прохолоду ранкової роси або тепло сонячного проміння на щоках. Під її рукою фарби дихають, пульсують, ніби мають власну душу.
Конкурси та перші кроки
Конкурси для Валерії – не нагороди, а хвилини, коли серце б’ється швидше, а думки стають чистішими. Коли малюнок заговорює сам по собі, вона відчуває особливий зв’язок з невидимим світом. «Чесно, не пам’ятаю конкретного конкурсу, який би запам’ятався найбільше, – зізнається вона, – для мене важливий сам процес творення». Пензель тоді ніби дихає. Кожен рух на полотні здатен торкнутися душі іншої людини, як легкий вітерець, що проникає крізь відчинене вікно і залишає після себе щось невловиме, але справжнє.
Коли натхнення спить
Є дні, коли нічого не хочеться малювати. У такі миті Валерія відходить убік: читає книгу, грає, слухає музику. «Намагаюся зайнятися чимось іншим, щоб через невдачі не відчувати злості й розчарування», – пояснює вона. Душа відпочиває, мов струмок, який на час ховається під землю, щоб знову вирватися на поверхню з чистою водою. І тоді з’являються нові образи, нові сюжети, наче птахи повертаються до рідного краю після довгої зими.
Художники та мрії
Школярка надихається кожним митцем, якого зустрічає в житті чи бачить на екрані. «Мене захоплює енергія художників. У кожному – щось особливе, – каже вона. – Кожен стає маяком, що освітлює шлях до мого власного стилю». Лерина уява – легка, прозора, як крильця ангелів: її неможливо зловити, але хочеться відчути і передати. Якби вона ожила на папері, то стала б промінням серед хмар – недосяжним, але теплим і близьким серцю.
Ліцей та навчання
Для Валерії навчання – як подорож у невідоме: захоплива, багатогранна, сповнена відкриттів. Хімія й алгебра зачаровують її не менше, ніж мистецтво.
Кожна формула, кожен експеримент – то новий штрих до її внутрішнього світу. Дівчина бачить у цифрах і реакціях гармонію, яку потім переносить на аркуш у вигляді композицій і кольорових ритмів.
Відгуки та наставництво
Її роботи викликають щире захоплення в друзів, педагогів і глядачів. У тих картинах бачать не лише технічну майстерність, а й внутрішнє світло. Його не навчиш, а лише відчуєш. «Мені приємно чути відгуки. Чужий погляд допомагає побачити те, що сама не завжди помічаєш», – каже Валерія.
Особливу роль у її творчому становленні відіграє Надія Володимирівна Маляренко, керівниця зразкової студії «Берегиня» ТБДЮ. Ця підтримка – не гучна, а тиха й глибока, як світло, що лагідно торкається листка. Наставниця не нав’язує, а веде, допомагаючи учениці відчути тонку межу між технікою й емоцією, формою та змістом.
Вільний час та маленькі радощі
Музика, інтернет, тиша самоти – усе це живить Валерію, наповнює її внутрішній світ і допомагає збирати образи для майбутніх робіт. Вона вміє знаходити натхнення навіть у приземлених речах.
Буденність для неї – теж джерело нових штрихів і сюжетів. Кожна деталь життя стає маленьким кольоровим мазком, що лягає на полотно дівочої уяви, формуючи цілісну картину емоцій і думок.
Майбутнє та мрії
На десять років уперед Валерія не будує конкретних планів. «Я пливу за течією. Але точно знаю, що зараз хочу більше вкладати час у малювання», – говорить вона. Можливо, колись, переглядаючи свої теперішні роботи, тихо усміхнеться: «Я справді вважала це гарним?» А для когось ті зможуть стати тихим світлом у сірому світі, крихітною іскрою натхнення, мов перший промінь сонця після беззоряної ночі.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
