Майстри із Тального поділилися секретами ковальської та столярної справи (Відео)

«Градуси у горні можуть бути різні»

З 2004 року працює ковалем на одному з підприємств міста Володимир Гуров. Застаємо його у просторому критому ангарі – приміщенні, що облаштоване для ковальських робіт. Чоловік саме ріже болгаркою металеві прути-заготовки для майбутніх декоративних елементів. Працює в окулярах захисних. Нарізавши їх з десяток-другий, прямує до ковальського горна – те вже готове до роботи. Метал за кілька хвилин нагрівається до сліпучо-золотистого кольору. До кування готовий і пневмомолот – величезний агрегат, від гуркоту якого здригається земля навколо ангара. Чоловік каже, що займається ковальством тільки тут, на роботі. «Уявіть, що у вас вдома під боком стоїть така штука і лупить цілий день. Що б ви сказали?» – питає.
Навчив Володимира ковальству Евген Сівцов, який сам опанував це ремесло – без спеціальної освіти. Його свого часу навчив цій справі Сергій Іванов. «Я працював у Києві. Женя подзвонив, сказав: «Приїжджай, є робота». Приїхав і став робити. Він мене вчив. Спочатку працював зварювальником, а він – ковалем. Розказував, як і що», – пригадує чоловік.
Під грізними ударами пневмомолота краї розжарених металевих прутів набувають фігурної форми. «Ви знаєте, люди на пневмомолотах роблять речі різної складності. І я робив, наприклад, крила до метелика. Але все одно потрібно, що б не кував, доробляти вручну. У будь-якому випадку», – розповідає чоловік.
Процес кування – це аж ніяк не найперше, з чого починає роботу Володимир Гуров. Спочатку чоловік отримує замовлення: «Наприклад, хочуть люди ворота. Визначаємося з розмірами та ескізом. Сідаю і креслю все на папері. Поки в голові не отримаю кінцевий результат, навіть болгарку в руки не візьму. Краще зайвих годину-півтори посиджу, подумаю, ніж потім буду пів дня переробляти. Тільки потім приступаю до роботи. Буває, стаю зразу щось кувати, якісь перші заготовки, або ж складаю раму і потім, виходячи з її розмірів, починаю щось кувати», – каже коваль.
Тим часом, металеві заготовки, що вже побували під пневмомолотом, потрапляють до горна ще раз, розжарюються і звідти по одній Володимир Гуров загинає їх на спеціальному столі з привареними на ньому металевими формами-завитками.
До речі, температура у горні залежить від сили повітряного потоку, що до нього надходить. Для кожного металу – своя температура. Якість деталей залежить і від якості палива. Для ковальської справи неабияк підходить коксове вугілля. «Градуси у горні можуть бути різні. В мене колись чавунна залізяка згоріла. Це в районі півтори тисячі градусів було, все було біле. Найкраще піддається куванню сирець – м’який метал, проте з нього можна зробити хіба що клямку для дверей чи кочергу – вироби, які не піддаються навантаженню, – каже Гуров. – А загалом, то кувати можна з будь-якого металу – вибір залежить від призначення готового виробу.
Володимир Гуров займається і художньою ковкою. Окрім вил, воріт та гойдалок, виготовляє витончені речі: для дружини чоловік викував та подарував підсвічник, браслет. Подібний, зроблений із простої виделки, демонструє нам та пропонує приміряти. Зробив додому мангал та гойдалку. Жартує: «У мене вдома з кованого, як у тій приказці: у чоботаря жінка без чобіт».

«Коли руки слухаються, то й плитку класти можу»

У родині Івана Горущенка з Тального ніхто ніколи не мав справи з деревом. Його батько був зварювальником. Проте ще з дитинства Іван був із цвяхами на «ти». Коли постало питання вибору професії, батьки порадили синові йти на столяра у Ватутіне. Відколи закінчив навчання, увесь час вдосконалював свої навички роботи з різною деревиною. Вже 20 років чоловік працює на одному з місцевих підприємств у столярному цеху. У затишку його стін з приємним ароматом свіжої тирси і розмовляємо.
– Спочатку ми просто різали дошки на рейки, пізніше придбали станки – почали робити вікна, двері. Потім перейшли на меблі: на замовлення почали виготовляти ліжка та столи. Були замовлення з Одеси та Києва, – розповідає Іван Миколайович. – Робив і додому в позаробочий час двоспальне ліжко, інші речі домашнього вжитку.

Виготовляє ці та інші речі столяр на станках. Їх тут – не один: циркулярний, прес для склеювання (клеїти шпон на дерево), фрезерувальний, і шліфувальний, і форматно-розкроювальний, на якому рівняють краї листів ДСП. Їх потім використовують для виготовлення меблів. 9 станків Іван Миколайович зібрав разом зі своїми колегами по цеху – ковалем Володимиром Гуровим та токарем Володимиром Ткаченком. Відтоді спектр робіт, які можна виконати, значно розширився. Коштують такі станки-помічники недешево. «Один зі станків, який ми зібрали, обійшовся у 30 тисяч гривень. Якщо купувати такий на Київському заводі, треба віддати за нього 100 тисяч гривень, – каже Іван Миколайович, демонструючи агрегати один за одним у дії. – Як зробити станок, дивився в Ютубі (по кілька роликів), а потім усе складалося в одну картинку в моїй голові.
Горущенко каже, що працює переважно з дубом – з нього роблять меблі. А от на двері краще підходить сосна.
Як зізнається чоловік, дружина за ці роки звикла до подарунків та сюрпризів з дерева: «Вже не так їм радіє», – сміється. Іван Миколайович каже, що цій справі може навчитися кожен бажаючий. Головне – щоб руки слухалися. Тоді й інші роботи опанувати неважко: «Я ж працюю з деревом, але коли руки слухаються, то й плитку класти можу, і з каменю мурувати», – пояснює він та додає, що мріє навчитися працювати на станках із програмним забезпеченням – справжньому диві сучасної техніки.

Ольга ОСІЯНЕНКО

21.02.2021 09:00
Переглядів: 1006
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.