Вісті Черкащини 
Майбутні п’ятикласники Тальнівської школи відсвяткували випускний
Минулого тижня у Тальнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів лунав останній дзвоник для 92 випускників четвертих класів. Учні дякували вчителям за науку, а батькам – за підтримку.
Тетяна Олександрівна Баглай – класовод 4-А класу – навчала 32 дітей. Дружніх, енергійних, розумних, згуртованих. Це її другий випуск.
Учні продемонстрували свої творчі таланти: співали, танцювали, декламували вірші, розігрували сценки зі шкільного життя. У важливий день прощання з початковою школою прийшли підтримати своїх дітей батьки. Щиро дякували своїй учительці за професіоналізм, людяність, доброту, лагідне ставлення до дітей. За її словами, батьки її хлопчиків і дівчаток – найперші помічники й порадники. «Якось миттєво пролетіли 4 роки. Шкода розлучатися. Люблю своїх учнів, як рідних дітей, – говорить учителька. – Казала їм усі ці роки, що не важливо, хто на який бал буде навчатися. У житті головне – бути ЛЮДИНОЮ й творити добро. Дорогі мої пташенята, зичу вам успіхів на шляху до підкорення нових вершин. Ніколи не зупиняйтесь на досягнутому».
Пані Тетяна зростала у вчительській родині. Мама Галина Василівна Заїченко понад тридцять років теж навчає школяриків першої ланки в Тальнівській ЗОШ №2. Першими учнями дошкільниці Тетянки стали ляльки. Бережно розсаджувала їх у рядок і навчала. «Кімнатні двері слугували мені за класну дошку, дитячі книжечки – за букварики. Коли пішла до першого класу, взірцем учительки для мене стала нині покійна Ольга Миколаївна Лісова. Тоді, «навчаючи» своїх ляльок, я копіювала її рухи, слова, інтонацію», – усміхаючись, Тетяна Олександрівна згадує своє дитинство.
Закінчивши Уманський педагогічний університет, першого вересня 2008 року повернулася до рідної школи як педагог. Учителі, які стали колегами, огорнули ласкавістю й увагою. Допомагали і словом, і ділом.
Вісім років тому, готуючись до першого уроку в першому класі, молода вчителька усвідомлювала, що вдалий перший урок – це успішний початок її вчительського шляху. Тож, готуючись до нього, продумувала кожну хвилину, кожну секунду, обмірковувала різні варіанти «виходу з педагогічних ситуацій». Галина Василівна, дивлячись на зосереджене обличчя Тетяни, підбадьорювала: «Донечко, у тебе все вийде. Головне – любити дітей. Особливу увагу приділяй бешкетникам – тоді на уроках не матимеш проблем з дисципліною». Назавтра, переступивши поріг класу, вчителька щиро усміхнулася. У відповідь першокласники засяяли усмішками. Відтоді промайнуло вісім літ. Ось уже вдруге Тетяна Олександрівна Баглай попрощалася із своїми четвертокласниками.
«Для мене школа – це я. Це світ, де живу, навчаю, люблю, захоплююсь, оберігаю, втішаюся своїми учнями, – говорить вона. – Мій чоловік Олег і мама – теж учителі. Донечка Софія перейшла до 9 класу. Тато – пенсіонер. Вони знають, що школа для мене – то особливе місце».
За словами пані Тетяни, війна поставила перед освітою серйозні виклики. Як би складно не було, учительство гідно тримає свій фронт. Адже їхня праця – це внесок у майбутнє України.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
