Людина світлої душі

Зима ще не закінчувалася: заметені дороги, хурделить, негода. 28 лютого 1946 року в сім’ї Якима Гавриловича і Марії Василівни Карачунів, які проживали в селі Головач на Полтавщині, народилася донечка. Назвали Вірою, бо вірили в краще життя.

Невдовзі родина переїхала на батьківщину Якима Гавриловича в село Поташ. Віра росла розумною й допитливою дівчинкою. З усіх шкільних предметів найбільше любила математику. Тому в 1964 році, після закінчення школи, вступила до Полтавського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет.

Закінчивши виш, Віра Карачун за направленням працювала учителем математики в селі Просяне Харківської області. Там вийшла заміж, народила донечку Оленку.

1973 року Віра Якимівна з сім’єю переїхала у своє рідне село й до виходу на пенсію викладала математику в місцевій школі. Любила дітей, старанно працювала, сповна віддавалася роботі. Учні любили й поважали добру й чуйну вчительку. Віра Якимівна довгі роки із задоволенням працювала на посаді класного керівника, тому легко знаходила спільну мову з учнями. Скільки провела виховних заходів, екскурсій, туристичних походів!

Віра Якимівна була турботливою й ніжною матусею. Разом із чоловіком виростили і виховали трьох діток, які перейняли від мами любов до рідних, до людей, до праці. Старша донька Олена стала також учителькою, викладає українську мову й літературу.

Шанували Віру Якимівну і батьки її учнів, й односельці. З багатьма вона товаришувала, бо вміла цінувати дружбу. Жінка була великою трудівницею: сіяла квіти, вирощувала розсаду овочів, старанно обробляла, щоб зібрати гарний урожай.

Жінка знала, що вміння співчувати, допомагати, заспокоювати – основне добро в наших серцях, тому двері її гостинної хати завжди були відчиненими для друзів, родичів і знайомих. Отак Віра Якимівна жила, любила, сіяла добро, але страшна хвороба, з якою вона боролась 28 років, виявилась сильнішою.

15 грудня 2023 року зупинилося серце Віри Карачун. Сім’я залишилась без найдорожчої людини, без її любові, без добрих порад, без недописаних віршів, які вона останнім часом складала. А внуки і правнуки – без бабусі і прабабусі, для яких завжди було відкрите її любляче серце.

Дуже боляче прийняти цю втрату! Однак пам’ять про світлу людину завжди житиме в душах усіх рідних і тих, хто її знав, любив і поважав. Весь колектив Потаської школи, у якому вона працювала, висловлює щирі співчуття всім рідним, а Вірі Якимівні, дорогій учительці, Царство Небесне і хай свята земля буде пухом.

За дорученням ради ветеранів педагогічної праці Гладун Галина Трохимівна, колишній директор Потаської школи