Люди нашого краю

Приємною співрозмовницею та учасницею нашої рубрики стала Людмила Василівна Любіченко
Довідка: народилася у 1971 році в Гуляйці Тальнівського району. Закінчила Кобринівську школу та вступила до Черкаського педагогічного університету ім. Б. Хмельницького на філологічний, а потім і на історичний факультети. Сповнена ідей, бажання працювати на повну силу, змінювати повернулася додому та почала працювати у рідній школі, яка стала невід’ємною частиною її життя. 13-й рік працює заступником директора Кобринівського НВК, педагогічний стаж – 28 років. Має дорослого сина.
–Людмило Василівно, чому Ви вирішили стати педагогом?
–Коли ходила до школи, у мене була хороша вчителька української мови. І мені захотілося теж спробувати себе в цьому.
–Скажіть, яким принципом Ви керуєтеся у житті?
–Потрібно бути чесному, людяному, порядному, відкритому до спілкування.
–Чи можете Ви назвати себе успішною людиною?
–Щасливою – так, а чи успішною – думаю, багато чого ще не реалізовано з того, що хотілося б. Вважаю, що щастя лежить на поверхні, потрібно радіти життю.
–Яким Ви бачите голову об’єднаної громади?
–В першу чергу, він має бути відповідальним, таким, що вміє приймати рішення, критично аналізувати, не боїться ризикувати. Теж дуже важливо розуміти людей, потреби й виклики часу.
–На Вашу думку, які зміни потрібні громаді?
–Як освітянин, мені б хотілося робити зміни в освіті. Якщо дивитися ширше, нам треба розвивати інфраструктуру і в сільській місцевості, і в місті. Пріоритет – забезпечити людину комфортним життям, бо в таких умовах вона зможе рухатися вперед, замислюючись про подальший розвиток та більше віддаватися роботі. Молодь шукає кращих умов, де можна розкрити себе та реалізувати свій потенціал, де є перспективи. І тому потрібно створювати такі умови тут. Мені, наприклад, хочеться бути причетною до того, що відбувається в селі, я маю активну громадську позицію.

Героєм нашої рубрики також став Володимир Миколайович Синьогуб.

Довідка: народився у 1960 році у невеличкому селищі Лісове, що входить до Михайлівської сільської ради на Кам’янщині. Закінчивши практично на відмінно Михайлівську десятирічку, вступив на фізико-математичний факультет Черкаського педагогічного інституту, хоча мріяв про Київський політех. Через рік навчання в Черкасах, зникло бажання переводитися в інший вуз. На курсі Володимир Миколайович знайшов свою майбутню дружину. По закінченні інституту молоде подружжя приїхало на батьківщину Людмили Дмитрівни – на Тальнівщину. У Мошурівській середній школі і розпочали свою педагогічну діяльність – обоє вчителями математики. Через деякий час Володимир Миколайович став заступником директора з навчально-виховної роботи. А ще через кілька років – очолив Потаську загальноосвітню школу. За 10 років на цій посаді зумів зробити ремонти в школі, згуртувати колектив, завжди дбав про комфортні умови навчального процесу. З 2000 по 2016 рік – начальник відділу освіти Тальнівської районної державної адміністрації. Депутат районної ради п’яти скликань. Користується повагою та авторитетом.
–Володимире Миколайовичу, Ви у 30 років стали директором школи. 16 років очолювали районний відділ освіти, маєте беззаперечний досвід управлінської роботи. Які, на Вашу думку, риси характеру та професійні якості повинен мати голова ОТГ?
–Ви знаєте, перед тим, як очолити Потаську школу, я мав можливість перейти на викладацьку роботу у Тальнівський будівельно-економічний коледж. Була хороша мотивація – забезпечували квартирою в місті. Та я обрав село, бо люблю, щоб біля хати був садочок, виноградник. Я сільський хлопець. Дякуючи односельцям, ми з дружиною отримали тоді новий будинок від правління колгоспу в селі Мошурів і нині в ньому живемо. Мені було 30 років, коли я став директором. І не варто забувати, що це були непрості 90-і роки, та я зумів згуртувати колектив, зробити ремонти школи: найперше, взявся перекривати дах, що протікав та руйнував стелю. Без підтримки та розуміння з боку керівництва колгоспу та Потаського лісництва нам, зрозуміло, не вдалося б всього зробити. За увесь період мого перебування на посаді ми з колективом завжди дбали, щоб школа була красивою, ошатною, щоб у ній були комфортні умови для навчання та виховання дітей. Тому її, як зразкову, завжди показували різним делегаціям, комісіям. У 98 році, пам’ятаю, приїхав до нас начальник обласного управління освіти. Листопад місяць: холодно, дощить. А у школі тепло, чисто, затишно. Це в час, коли було відсутнє фінансування, топити не було чим. Ми ж опалювали приміщення тирсою, що брали безкоштовно у цеху обробки деревини. Викручувалися, одним словом. Коли потім він мене приймав на роботу начальника відділу освіти, то згадав, як тепло було у нашій школі, і висловив надію, що в освіті району теж буде порядок. За 16 років, коли я був начальником освіти, нижче 5-ого місця наш район не опускався за різними показниками. Це тому, що у нас була сильна команда: Людмила Митрофанівна Нестругіна, Лариса Георгіївна Безталанна, Світлана Василівна Лобова, Тетяна Василівна Михайлова та інші колеги.
Із власного досвіду, можу порадити майбутньому голові ОТГ: сформувати міцну команду спеціалістів, професіоналів своєї справи, амбітних та енергійних, не забуваючи про управлінський досвід старшого покоління. І коли ця команда працюватиме, як злагоджений механізм, в громаді буде порядок.

Наступним співрозмовником рубрики «Люди нашого краю» став викладач історії України та всесвітньої історії у Тальянківському агротехнічному коледжі
Красновський Сергій Валерійович

Довідка: Народився 31 серпня 1984 року у Білашках. Тут пройшло дитинство і шкільні роки. По закінченні школи став студентом Уманського педагогічного університету ім. Павла Тичини. У 2006 році отримав диплом вчителя української мови та літератури, зарубіжної літератури, історії України, всесвітньої історії та правознавства. Закінчив магістратуру у Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького. Після навчання з 2008 по 2018 рік працював на посаді заступника директора з виховної роботи у Тальянківському агротехнічному коледжі Уманського національного університету садівництва. З 2018 року працює викладачем історії України та всесвітньої історії. У цьому році закінчив аспірантуру в Уманському державному педагогічному університеті за спеціальністю «Історія», далі планує захищати свою кандидатську. Вважає, що найголовніше у житті – це сім’я: «Друзі, держава, студенти – це все головне. Але на першому місці – сім’я. Я думаю, так сказала б кожна людина». Одружений, має доньку і сина. Проживає у Тальному.
– Сергію Валерійовичу, розкажіть про свою діяльність у коледжі та про досягнення Ваших студентів.
– Неодноразово з дітьми брали участь у всеукраїнських конкурсах, привозили золоті медалі, перші місця. Оскільки ми аграрний коледж, то кожного року відвідуємо аграрну виставку – найважливіша подія агропромислового сектору України. Возимо свої експонати туди та повертаємося із золотими медалями, як найкращий навчальний заклад у своїй галузі.
– Що Ви найбільше цінуєте в людях?
– Добро. Чим більше люди будуть робити добра, тим менше буде того, що зараз твориться у нашій країні, і не тільки в Україні, а й в усьому світі. Добро починається з любові. Треба більше один одного поважати та любити. Також хочу, щоб люди знали і цінували свою історію. Той, хто не знає свого минулого, у того немає майбутнього.
– Який, на Вашу думку, має бути керівник громади?
– На мою думку, це має бути людина слова. Що сказав, те й зробив. Щоб молоді допомагав, щоб менше роз’їжджалися по світу. Все-таки Тальне – одне з найкращих міст України і має велику історію. Я думаю, що вже пора «піднімати його з колін». Щоб «Я живу у Тальному» прозвучало голосно і гордо. За підтримки людей, місцевих жителів, депутатів очільник громади може зробити все. Можу побажати йому тільки, щоб було менше підводних каменів, і щоб його команда працювала на благо нашого міста.
– Що треба молоді, щоб вона залишалась на місці, приїздила сюди, а, не навпаки, виїжджала?
– Зараз питання молоді – стратегічне. Переважна кількість молодих людей хоче заробити більше грошей. На жаль, в Україні, навіть з вищою освітою їх заробити дуже важко. Вони вимушені виїжджати за кордон, особливо молоді сім’ї із села, де закривають школи і садочки. Землевласники, які мають велику кількість земель, могли б відкривати філії, вносити нові перспективи та давати роботу молодим людям. Молодь – це енергія, а ще не забуваємо і про старше покоління – це досвід. От, якби поєднати ці дві сили разом, була б потужна команда, яка змогла б забезпечити людям комфортні умови життя з європейським рівнем.
– Як Ви бачите громаду у майбутньому?
– На мою думку, насамперед, для успішного початку будь-якої роботи потрібно об’єднати людей і команду. Без колективної роботи, без однодумців – нічого не буде. Люди чекають нових кращих змін. Їм вже набридло слухати пусті обіцянки: «Ми будемо, ми зробимо, ми вміємо», ні уже треба навпаки: «Ми вже зробили, ми вже відбудували». Тобто, показувати факти. У нас є всі ресурси, щоб наша громада була найкраща, хоча б в області.

Черговим нашим співрозмовником стала молода жителька Тального – Альона Валеріївна Карпенко.

Довідка: народилася у Тальному. Навчалася у Тальнівському НВК ЗОШ І – ІІІ ступенів №1-гімназії. Потім вступила до Київського університету туризму, економіки і права, спеціальність «Правознавство». Цю дисципліну любила зі школи, мріяла стати адвокатом чи юристом. Після навчання почала займатися підприємницькою діяльністю, у сфері торгівлі працювала 3 роки. Потім вирішила працювати за освітою – пройшла конкурсний відбір на посаду державного реєстратора у Кривоколінській сільській раді. Згодом підвищила кваліфікацію та, отримавши ключі та доступ до державного реєстру, почала реєструвати договори та займатися земельними питаннями. Заміжня, виховує двох дітей, любить готувати.
– Альоно Валеріївно, бути держреєстратором – це, мабуть, відповідально, чи не так?
–Звісно. Уважність – на першому місці, адже працюю з документами і розумію, яка відповідальність на мене покладена. Усі папери вивчаю ретельно, перевіряючи по кілька разів дані. Окрім того, я працюю з людьми, а тому з кожним знаходжу спільну мову. Вважаю, що всі люди рівні перед законом.
– Чи є у Вашому житті людина, яка стала для Вас прикладом?
– Так. Це мій батько – поміркований, дуже мудрий. Якщо він має мету, він завжди іде до неї, хай там що. Думаю, що я багато від нього взяла, адже ніколи не здаюся, я рішуча й наполеглива, цілеспрямована, людина-лідер. І якщо запланувала щось, то обов’язково виконаю.
– Яким, на Вашу думку, має бути голова громади?
– Переконана, що ця людина має, в першу чергу, керуватися, не власними амбіціями, а думати про людей, вирішувати питання, які їм болять.
– Якою саме Ви бачите громаду в майбутньому?
–Мені хочеться, щоб люди мали роботу і були забезпеченими не тільки фінансово, а й мали духовний та культурний розвиток – щоб було організоване дозвілля, щоб з дітками було куди піти й відпочити. Нам потрібно розвивати інфраструктуру. Зараз ми бачимо, що молодь масово виїжджає не тільки з сіл, а й із невеличких містечок, як наше Тальне. Вважаю, для того, щоб цього не відбувалося, потрібно створювати нові і відновлювати та вдосконалювати існуючі підприємства, використовуючи сучасні технології. У нас багато аграріїв, а тому, думаю, варто запустити роботу ферм – розвивати тваринництво, випускати м’ясо-молочну продукцію. Варто створювати і підприємства з переробки сировини.

Поспілкувалися ми також і з Олегом Мироновичем Пелехатим.

Довідка: народився 6 серпня 1974 року у Колодистому, проживає у Глибочку. Середню освіту здобував і в сільській, і в Тальнівській ЗОШ №4 (зараз – №2). Потім став студентом Київського національного аграрного університету, спеціальність «Інженер-механік сільського господарства», який закінчив з червоним дипломом. Після навчання 2 роки працював в організації «Газбуд» у Тальному майстром по будівництву газопроводів, пізніше – головним інженером у Здобутку. Потім став приватним підприємцем у сфері сільського господарства, чим займається й по цей час. Одружений, має 2 дітей.
– Олеже Мироновичу, яким Ви бачите голову Тальнівської ОТГ?
– Він повинен вміти не тільки слухати, а й чути людей, який має бачити проблеми і вирішувати їх. Результат роботи має бути видно.
– Які шляхи розвитку громади Ви бачите?
– Насамперед, потрібно створити робочі місця, щоб молодь не виїжджала закордон. Нам потрібно переймати досвід сусідів із Заходу, де процес децентралізації пройшов. Для цього потрібно поїхати туди і подивитися, як все там влаштовано. Я був у Польщі і бачив, як люди з міст їдуть на роботу до села, адже у сільській місцевості і робота є, і вигідно проживати. Для цього, в першу чергу, потрібні хороші дороги, а також тарифи на комунальні послуги, що, у порівнянні з міськими, мають бути нижчими.

Ще одним цікавим співрозмовником став голова фермерського господарства «Фенікс М», депутат Шаулиської сільської ради Маленко Віктор Борисович.

Довідка: народився 14 листопада 1973 року у Шаулисі в сім’ї колгоспників. Тут пройшли дитинство, юність, тут і закінчив восьмирічну школу. У 1988 році вступив у Тальянківський радгосп-технікум (зараз Тальянківський агротехнічний коледж). Студентські роки промайнули швидко і після закінчення технікуму пішов працювати у колгосп. Потім – до армії, після якої знову повернувся до тієї ж роботи. У середині 90-х створив ФГ «Фенікс М», яке займається вирощуванням різних зернових культур. З того часу і до сьогодні є головою цього фермерського господарства. Займається садівництвом та тваринництвом – має інтенсивний яблуневий сад та свиноферму. Також створив футбольну команду «Фенікс М», яка бере участь у різних чемпіонатах з футболу, міні-футболу та неодноразово ставала переможцем матчів. Має дружину та двох дітей. Віктора Борисовича нагороджено грамотами «За розвиток сільського господарства» як на рівні району, так і області. Переконаний: зміни треба починати з себе. Вважає, що у житті важливо відчувати себе потрібним та приносити користь і собі, і людям.
– Як Ви вважаєте, чи є перспективи розвитку Тальнівщини? В чому Ви її вбачаєте?
– Громада повинна мати інфраструктуру європейського рівня. Починаючи з найпростішого. І найперше – це чисте місто. Куди не глянь, кругом смітники: і в лісі, і в центрі міста, і на околиці. Все це, як наслідок, призводить до екологічної проблеми, яка існує на сьогодні. Що, у свою чергу, продукує різні хвороби як у дорослих, так і у дітей. Кожному, насамперед, треба починати із себе. Не сміти – і буде чисто. Чесно плати податки – буде більший бюджет. Поважай закон – і зможемо побудувати правову державу. Хочеться бачити Тальнівщину ініціативною громадою з потужною економічною базою, туристично привабливою та духовно розвиненою, мешканцям якої притаманний високий рівень культури та відповідальності.
– Який, на Вашу думку, має бути керівник громади?
– Найбільше в людях ціную порядність. Як на мене, майбутній керівник, в першу чергу – це порядна людина, яка візьме на себе велику відповідальність дбати про людей та забезпечувати комфортне життя усіх мешканців і в місті, і в селі. Це має бути людина слова: якщо сказав, пообіцяв, то і виконав. Це людина, яка буде жити, в першу чергу, для суспільства, а потім вже для себе. Хочеться, щоб це був господар, як кажуть, з великої літери.
– Що потрібно, щоб життя людей стало кращим?
– Щоб більше молоді залишалось в громаді. Для цього потрібні добротні робочі місця і відповідна заробітна плата. Щоб молоді люди не покидали рідні домівки і не їздили по заробітках. Друге – це розвиток спорту. Тальнівщина багата хорошими тренерами та спортсменами, є хороші місця для занять, проте їм ніхто не допомагає, не фінансує. Якби місцева влада виділяла трішки більше коштів на розвиток спорту, то з наших спортсменів могли б бути олімпійські чемпіони. І ще одне питання – благоустрій. Хотілося б у недалекому майбутньому бачити місто чистим, зеленим, затишним, красивим та зручним.

Ольга ОСІЯНЕНКО, Катерина КІХТЕНКО, Ліна ЯЛОВСЬКА