Люди нашого краю

За доброю традицією нашого видання, продовжуємо знайомити Вас, дорогі читачі, із земляками, думки та переконання яких, позиція, гадаємо, варті Вашої уваги.

Першою нашою співрозмовницею стала директорка Тальянківської ЗОШ І-ІІ ступенів Людмила Анатоліївна Сивокінь.

Довідка: народилася у Добрянці. До школи ходила у сусідні Криві Коліна, яку закінчила зі срібною медаллю у 1991 році. Потім стала студенткою Корсунь-Шевченківського педучилища за спеціальністю «Вчитель початкових класів», вищу освіту здобула в Уманському педагогічному університеті ім. Павла Тичини, навчалася на факультеті української філології. Після навчання почала працювати у Гордашівській школі, потім – у Веселому Куті. Нині 10-й рік працює у Тальянках. Заміжня, має дорослих доньку та сина.

Найбільше цінує в людях доброту. Окрім педагогічної діяльності, має хобі: жінка – успішний копірайтер, хоча зізнається, що зараз цій справі присвячує часу куди менше, ніж раніше. Активно займається спортом, упродовж 5-ти років щодня долає 6-кілометрову дистанцію. Любить квіти та життя.

–Людмило Анатоліївно, Ви працюєте директором школи, у якій зараз навчається майже 80 учнів, не перший рік. Як зважилися піти на цю посаду?

–Не відразу. Це зростання відбувалося поступово: працювала вчителем, кілька років заступником директора. Пригадую, що школи тоді, як і зараз, не фінансувалися на гідному рівні. І це породжувало в мені якийсь страх: «Чи справлюся?», – запитувала я себе, коли директор школи розрахувалася. Я розуміла, що заступник буде виконувати обов’язки директора. Але колеги помітили, що я можу: є в мене така здатність – згуртовувати , вести за собою, об’єднувати. Я пишаюся, що в моїй школі – хороший колектив, такий, з яким можна робити різні круті речі. Хоч це і маленька сільська школа, проте потужна та сучасна.

–Скажіть, хто підтримує Вас та що надихає в роботі?

–Маю, по-перше, потужну підтримку від сім’ї. Колектив у школі – це справжня команда однодумців. Якби в мене не було їхньої підтримки, я, напевне, не справилася зовсім. Це точно. Ми маємо підтримку від батьків, що в нас час зустрічається далеко не всюди. Вони розуміють нас,  з задоволенням беруть участь у різних проєктах. До речі, ми стали переможцями проєкту: у Тальянках 2 роки жив волонтер Корпусу Миру зі США, штату Мічіган, який був закріплений за нашим навчальним закладом, проводив гуртки, заняття. Він був здивований, адже не сподівався побачити у селі таку «живу» школу. Щороку у нас діє дитячий табір – не для галочки, а працює на повну силу.  Цікаво, що для нашого закордонного гостя було відкриттям, що діє він безкоштовно, тоді як в США робота подібних таборів коштує чимало.

–Чи можете назвати себе успішною людиною?

–Успіх – поняття відносне, як на мене. Я, скоріше, можу назвати себе щасливою. Навіть в дрібницях шукаю радість. Для когось, можливо, це здасться смішним. Щаслива, коли бачу, що мої задуми реалізовуються, що дітям подобається у школі, що їх вона притягує. Радію, коли і в колективі на роботі, і вдома панує спокій, порозуміння, позитив та оптимізм. Щастя – це спостерігати за тим, як учні моделюють свою поведінку, беручи приклад зі своїх вчителів – вони толерантні, ввічливі. Я завжди мріяла, щоб наша школа була такою, куди діти ідуть з задоволенням та за власним бажанням, такий навчальний заклад, де є абсолютно всі умови для розвитку.

–Людмило Анатоліївно, що, на Вашу думку, може якісно змінити освітній процес?

–Якщо казати загалом, то спершу треба змінити принцип дій – потрібно рухатися в одному напрямку. Нам необхідні спільні рішення та їх чітка реалізація. Як на мене, останні 5 років було змарновано. Суперечки просто зупинили громаду. У громадах, як ми бачимо, де цілеспрямовано усі працюють, є чудовий розвиток. Головне – знайти спільну мову. А в освіті що можна змінити? Треба працювати у двох напрямках: і перший – це матеріальне забезпечення, але варто зазначити, що цей ресурс не завжди спрацьовує. Вкладати треба в людський ресурс. Потрібно йти на випередження та працювати над підняттям рівня вчителя: це й медіаграмотність, і оволодіння сучасними технологіями. Має бути створений осередок інновацій. Не таких – написати, щоб відзвітувати, а дійсно таких, що будуть актуальними завтра-післязавтра. Це проблема не тільки сільської школи, а й міських шкіл. Я знаю рівень вчителів, як їм складно справлятися з новинками техніки. Щодо нашої школи, вчителі медіаграмотні – дистанційне навчання ми розпочали буквального наступного дня після оголошення карантину. І не просто надсилали завдання, а проводили уроки онлайн, відеоконференції. Добре, що в Тальянках маємо хороший Інтернет. До нашої платформи долучалися учні не тільки нашої школи, а й з інших районів та навіть областей. Нам потрібні інновації, і гуманізм має стати наскрізною лінією, тоді все інше – просто.

Ми продовжуємо спілкуватися з людьми нашого краю. Наступним цікавим співрозмовником став завідувач інфекційним відділенням Тальнівської ЦРЛ Святослав Станіславович Румянцев.

Довідка: Народився у 1982 році. Навчався у загальноосвітній школі №1. Після закінчення школи вступив до Івано-франківського державного медичного університету, оскільки завжди було бажання лікувати, надавати допомогу та бути корисним для людей. Обрав профіль лікаря-інфекціоніста та розпочав свою трудову діяльність у Ватутінській райлікарні. Далі – АТО. Не міг спокійно спостерігати, за тим, що відбувається в країні і просто сидіти на місці, тому, на деякий час залишив діяльність лікаря та поїхав на Схід боронити Україну. За рік служби на Сході прийшов до переосмислення життєвих цінностей. Згодом повернувся назад у Ватутінську лікарню. Потім повернувся у Тальне і з 2018 року працює у Тальнівській центральній районній лікарні на посаді завідувача інфекційним відділенням. У вільний від роботи час полюбляє грати на гітарі рок та класику, вивчає профільну англійську мову. Має безліч нагород та грамот за військову службу. Найголовніше у житті, вважає – це сім’я. Має дружину та 9-річну доньку Аріану. Життєве кредо: «Хто вагається, той програє».

– Святославе Станіславовичу, Ви вже маєте значний досвід у роботі лікаря. Скажіть, будь ласка, чи є ця професія для вас якоюсь особливою?

– Бути лікарем – це моє покликання. Я відчуває, що це моє. Справжній лікар не лише надає медичну допомогу, він повинен служити людям, суспільству. Хто б не звернувся до мене у відділення, в біді не покину, намагаюсь допомогти. Консультую і по телефону, були такі випадки, коли пацієнти телефонували і в ночі, бо щось трапилось. Без проблем можу прийти оглянути навіть серед ночі. Вважаю нову медичну реформу вдалою, тому хочу в майбутньому паралельно поєднувати роботу в інфекційному відділенні з сімейною медициною.

– Скажіть, будь ласка, як Ви бачите розвиток медицини на Тальнівщині?

-Вірю, що у найближчому майбутньому буде керівник громади, який буде сприяти збереженню і подальшому розвитку не тільки Тальнівської лікарні, а й всіх лікувальних закладів на Тальнівщині. Вірю, що все-таки в селах залишаться амбулаторії та медпункти. Хороша лікарня з новітнім медичним обладнанням – це велика перевага для будь-якої громади і невід’ємна частина комфортного середовища для життя людей. Тому бачу нашу медицину тільки такою.

–  Як Ви вважаєте, що хвилює людей найбільше? Яку бачите Тальнівську громаду в майбутньому?

– Особисто мене найбільше хвилює медицина та освіта. Для всіх молодих батьків важливо, щоб дитина навчалась в гарній сучасній школі, з новітнім обладнанням, не мерзла зимою і отримувала задоволення від навчання. Хотілося б, щоб діти, які народжуються, виростають, отримують освіту в Тальному, все-таки повертались сюди після закінчення університетів. Тальнівщину бачу з хорошим керівником, бо саме від нього залежить майбутнє громади. Це повинна бути людина, яка візьме на себе велику відповідальність і буде дбати про людей, створювати та забезпечувати комфортні умови для життя як у селі, так і в місті. Вірю, що така людина на Тальнівщині є. Вірю, що наша майбутня громада буде економічно та культурно розвинена та з європейським рівнем життя.

Поспілкувалися ми і з заступником директора Тальнівської ДМШ Габієвою Альоною Ісамутдіновною, жителькою Тального – людиною творчою, життєрадісною, позитивною, цілеспрямованою, рішучою та незламною.

Довідка: народилася в далекому Хасав’юрті, дитинство пройшло у Леваді, що на Тальнівщині. Навчалася у Білашківській школі, 9-річку закінчила зі срібною медаллю. Грі на баяні вчилася у Тальнівській музичній школі. Згодом стала студенткою Уманського музичного училища імені Порфирія Демуцького, яке закінчила з відзнакою, потім – Уманського педагогічного університету ім. Павла Тичини. Починала трудову діяльність музичним керівником у дитсадку «Вишенька» (у Білашках). Досить довго працювала у Тальнівському РБК: на посадах від методиста до керівника її дітища -народного аматорського тріо «Дожниця», пізніше – начальником відділу культуриТальнівської РДА, далі – на співзвучній посаді у Тальнівській міськраді. Нині – заступник директора Тальнівської ДМШ. Має багато авторських пісень, своїм кумиром вважає Іво Бобула – обожнює його голос та репертуар. Має доньку та сина. Добра господиня, любить квіти, порядок та гармонію в усьому.

–Альоно Ісамутдіновно, скажіть, будь ласка, що Ви найбільше цінуєте в людях?

–В людях ціную відданість. Я – борець за справедливість, а тому не можу спокійно спостерігати, якщо хтось чинить інакше. Люблю, коли люди посміхаються, ціную щирість, талановитих людей, особливо молодь. Роблю все для того, щоб талановитий колектив ДМШ поповнювали молоді кадри. Нашу школу відвідує побільше 500 дітей (враховуючи групи самоокупності). Якщо говорити про професійну мрію, то, без сумніву, це втілення в життя проєкту щодо музшколи (капітальний ремонт та розширення приміщення), над яким працювала, будучи керівником відділу культури. Зараз, на жаль, він лежить без жодного зрушення. На сьогодні – це кричуще питання, адже діти відвідують музшколу переважно після уроків у ЗОШ – після обіду і до вечора, тому нам не вистачає наявного приміщення.

–Сподіваємося, що депутати міськради дослухаються до Ваших слів. А про що мрієте Ви особисто?

–Мрію, щоб діти мої були здоровими, щасливими, щоб були людьми. Головне – щоб гарну долю мали, були  люблячою опорою для своїх половинок. Щоб зі мною була моя величезна родина, мій рід. Бо ставши матір’ю я назавжди позбавила себе права бути слабкою! Знаєте, ми (мої батьки, я) досягли всього своїми силами, своєю наполегливою працею, піднімалися з нижчих щаблів. Хочеться, щоб діти знали ціну хліба, щоб їх оточували справжні друзі, як мене зараз.

–Ви маєте активну творчу діяльність, правда ж?

–Так. Маю кілька сертифікатів ведучої. Виконую пісні українською, як і веду заходи. Їжджу багато по Україні, нещодавно була ведучою весілля за 2 км від кордону з Молдовою. Куди б не поїхала, всюди розповідаю про Тальне. Знайомлюся з багатьма людьми, ми здружуємося. Серед них – українські політики та керівники,  відомі лікарі, шановані люди.

–Якою Ви бачите громаду в найближчому майбутньому?

–В майбутньому хочу бачити керівником громади, найперше, людину порядну і ту, яка відповідає та дотримує своє слово. Вважаю, що колектив ради громади – це родина, і керівник – той, хто любить її, не зрадить, який горою стоятиме за своїх працівників, цінуватиме та поважатиме кожного. Є відомий вислів « коли на роботі тебе цінують-ти робиш більше, аніж від тебе очікують»

Переконана: охарактеризувати господаря можна, поглянувши на його подвір’я та будинок. Якщо буде гарний керівник, думаю, наше місто буде потопати у квітах, а на новорічні свята – сяятиме гірляндами, будуть стояти ялинки всюди, ми відчуватимемо святкову атмосферу по-справжньому. Я люблю гармонію та красу. Уявляю місто чистим, охайним. Якщо говорити з професійної точки зору, хочеться, щоб культура фінансувалася на гідному рівні, а не по залишковому принципу, щоб заклади культури у громаді процвітали, розширювалися, а не розвалювалася, як це є зараз.

Бог наділяє людину різними талантами, дарами та вміннями, проте музика лунає у серці майже кожної людини.

І не важливо, стане вона музикантом чи ні. Культура та освіта – обличчя громади.

Катерина КІХТЕНКО, Ольга ОСІЯНЕНКО