Вісті Черкащини «Любов до книги – із дитинства»: бібліотекарка із села на Тальнівщини про особливості роботи
Професія бібліотекаря потребує виваженості, начитаності та сконцентрованості. Дехто вважає, що бібліотеки — це минуле століття, дехто переконаний у протилежному. Звісно, зараз можна завантажити книжку чи купити через мережу інтернет. Але ж усіх книг не купиш, а ще чарівну, особливу книжкову атмосферу не заміниш. Тож до Всеукраїнського дня бібліотек ми вирішили поспілкуватися із бібліотекаркою села Кобринове на Тальнівщині Ларисою Погорілою.
50-річна Лариса Іванівна працює в бібліотеці вже майже 10 років. Любов до книги у жінки з’явилася ще із дитинства. Можна сказати, що вона виросла серед книжок. Зізнається, що хоч зараз у неї менше часу на читання та все ж намагається знайти вільну хвилинку та приділити її улюбленій справі. Бібліотекарка надає перевагу історичним книгам та романам про життя. Рекомендує до читання сучасних українських авторів – Люко Дашвар, Андрія Кокотюху, Світлану Талан, Василя Шкляра.
Лариса Погоріла пригадує, що в її дитинстві бібліотеки більш шанували, тоді за книгами ходили тільки до них: купувати було дорого, інтернету ще не було. Зараз же, говорить, старше покоління навідується частіше і по сезону: весною і літом в селі не до читання. Вже взимку часто беруть книги. Молодь же віддає перевагу електронним та аудіокнижкам. До пані Лариси приходять лише коли їх щось дуже зацікавить, або ж по шкільній програмі.
Лариса Іванівна ділиться, що наразі поповнення бібліотечного фонду майже не має. За рік можуть привезти лише кілька десятків книг або й менше. Розповідає, що в Кобриновому є книголюби, які вже перечитали всю художню літературу сільської бібліотеки, тому іноді вона навіть бере для них книги у Тальнівській.
Каже, що бібліотекарю доводиться бути і психологом, і радником, адже з людьми потрібно працювати. Часто односельчани приходять до бібліотеки не тільки взяти книги, а й щоб поділитися із Ларисою Іванівною своїми переживаннями, обговорити нагальні проблеми. Тоді, ділиться жінка, треба кожного послухати і з кожним поспілкуватися.
Крім того, пані Лариса є художнім керівником у місцевому клубі. Із своїм чоловіком Сергієм Погорілим, який є завідувачем сільського будинку культури вони влаштовували святкові концерти, проводили дискотеки та розважальні програми для молоді. Так було до початку повномасштабної війни. Зараз же її чоловік служить в ЗСУ і всі культурні турботи впали на плечі Лариси Іванівни. Попри складнощі в селі готуються до Дня Захисника. Звичного святкування не буде, але у будинку культури хочуть зробити онлайн-концерт.
Лариса Погоріла зі своїм чоловіком також мають багатодітну родину – виховують четверо синів і доньку. Старші уже самостійні і допомагають матері, поки батько став на захист цілісності нашої країни, а один із синів теж воює.
Щодо культурного розвитку в селі, говорить, що все лежить на плечах самих місцевих жителів та працівників культури.
– Якщо стараєшся, бігаєш, докладаєш зусиль і не чекаєш поки тобі хтось допоможе, то тоді й культурна діяльність більш розвинена.
Тая АГАВЕРДІЄВА
