Вісті Черкащини 
Літературні пристрасті й «ідеальні пари»: чим дивувала книжкова Тальнівщина
У стінах молодіжного центру «Юність» лютневі холоди розвіювали не чаєм, а гарячими дискусіями про книжкову «хімію». Тут міксували долі героїв, які ніколи не мали зустрітися в реальності, та перевіряли на міцність почуття тих, хто зазвичай живе лише на папері.
Книжковий клуб «Між рядками – кохання!» став майданчиком для відвертих зізнань у любові до літератури. Учасники підписували валентинки рядками українських поетів, сперечалися про ідеальні пари й виставляли оцінки персонажам у популярному форматі «10 із 10». Модерувала це інтелектуальне дійство бібліотекарка юнацького абонементу та письменниця Євгенія Мороз (Ївга Лютневська).
Ми розпитали Євгенію, як перетворити тишу читального залу на простір для драйвового інтерактиву та чому класичне кохання сьогодні потребує нових інтерпретацій.
–Як народилася ідея «прочитати» саме кохання?
–Підказав лютневий календар. Мені стало цікаво: а як це почуття «виживає» в різних обгортках? Адже кохання у фентезі, драмі чи жахастику – це геть різні історії. Хотілося зіставити власні читацькі окуляри з баченням інших і нарешті з’ясувати, де ж та справжня «хімія» ховається найглибше.
–Що для Вас книжковий клуб: інтелектуальна подорож чи діалог?
–Це розмова «своїх» у дружньому колі. Місце, де затишно й немає жодних «треба» – лише щирий азарт до читання. Це рідкісний шанс для книголюбів вийти з тіні, знайти однодумців і нарешті поговорити про спільне захоплення на повний голос.
–Які книжки стали фундаментом для цієї зустрічі?
–Ми зміксували поезію та улюблену прозу, бо ж у кожного свій «рецепт» читацького щастя. Плюс такого формату в тому, що чийсь захоплений відгук про книжку миттєво «заражає» інших. Я й сама вже занотувала собі одну почуту історію та обов’язково її прочитаю.
–Чому кохання в літературі досі не «приїлося»?
–Бо це базова потреба, як повітря. Нас вабить ота незбагненна «хімія» між героями, яку авторська уява доводить до абсолюту. Буде це солодкий «хепі-енд» чи розривна трагедія – такі контрасти дають емоції, по які хочеться повертатися до книжки знову і знову.
–Що нового можуть «прочитати між рядками» учасники цього разу?
Цього разу ми не тільки обговорювали тему кохання в книжках, а також трохи пофантазували. Що, якби Еней (той, що парубок моторний) та Герміона (та, що Ґрейнджер) стали парою? Чи пасують вони одне одному? А якби вони ще й опинилися на “Голодних іграх”? Змогли б вижити? На мою думку, цікаво поміркувати нестандартно, розглянути персонажів під новим кутом, вирвавши з природних для них умов і перемістивши в інші.
–Як шукаєте тексти для клубу: є суворий відбір чи довіряєте інтуїції?
–Це мій перший досвід у ролі бібліотекарки-модераторки, тому ставку зробила на актуальну тему. Далі будемо експериментувати: додамо нових жанрів та «фішок». Книжок у нас вистачить на будь-який апетит, тож головним критерієм стануть вподобання самих учасників.
–Чим цей вечір «відірвався» від звичних літературних посиденьок?
–Ми нарешті змінили формат «посиділи-погомоніли» на драйвовий інтерактив. Були й палкі суперечки, і справжні ігри: приміряли на себе роль буктокерів у батлі «він на 10 із 10, але…». А фінальним акордом стали валентинки, які ми власноруч «заряджали» поетичними рядками.
–Який емоційний «післясмак» мають винести гості після цієї зустрічі?
–Найперше – незгасний азарт до читання. Мені важливо, аби кожен тут відчув себе почутим і зрозумів: його думка має вагу. Хочу, щоб люди йшли з передчуттям наступної теми, аби знову прийти й нарешті виговоритися про свої улюблені книжки.
Післяслово
Коли в одній залі намагаються «одружити» Енея з Герміоною Ґрейнджер, стає зрозуміло: нудних книжок не буває, трапляються лише нудні розмови про них. У Тальному вирішили піти іншим шляхом – через драйв, батли й оцінки «10 із 10» для персонажів, які й не підозрювали, що стануть об’єктами такого суворого відбору.
Цей вечір у «Юності» довів просту річ: бібліотека жива доти, доки в ній сперечаються. Можна скільки завгодно аналізувати класику за підручниками, але підписувати валентинки рядками поетів і «закидати» героїв у чужі світи куди чесніше. Бо саме так література перестає бути обов’язком і стає частиною життя. І якщо після такої зустрічі хоча б одному з присутніх захочеться перечитати книги, про які щойно гаряче гомоніли, – значить усе це було недарма.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
