Лав сторі молодої сім’ї Рушаїв з Тального, що на Черкащині

«Коли ж разом всього досягаєш з нуля – інша справа»

Подружжя Віталія та Оксани Рушаїв з Тального, що на Черкащині, на перший погляд, мало чим відрізняється від своїх ровесників. У свої 30 вони створили сім’ю, народили двійко діток, поважають батьків, шанують традиції роду. Але таку любов, взаєморозуміння і повагу, мудрість не по літах не часто зустрінеш серед їхніх однолітків. За добрими традиціями української родини, у якій чоловік – годувальник, Віталій заробляє гроші та забезпечує сім’ю. Оксана – берегиня родинного вогнища, чоловікова підтримка й допомога.
– Зараз дівчата такі, що кидаються, в першу чергу, на гроші, на достаток. Коли ж разом всього досягаєш з нуля – інша справа, – каже жінка, стримуючи сльози. – Вже двічі чоловік намагався піднятися на ноги і ці спроби були безуспішними. Але Віталій наскільки цілеспрямована людина, він не здається. Хоче, щоб у нас було все добре. Щоб наші діти мали вдосталь того, чого не мали ми. Обоє ми не з багатої сім’ї. Віталій розповідав, що грався ляльками старшої сестри Люди. Тепер він робить все, аби ми не думали, за що купити їсти чи взутися дітям. Або ті самі іграшки, – розповідає Оксана.
За освітою Віталій програміст, працює у магазині «Комп’ютерний світ», що у центрі Тального. У нього золоті руки – будь-яка несправність телефону йому під силу. Недавно почав лагодити мікрохвильовки, холодильники та іншу побутову техніку. Він душа компанії, має багато друзів.
Оксана – повна йому протилежність: тиха, мовчазна, сором’язлива. Вона вчителька, до декрету працювала у Папужинцях. Зараз дає раду двом дітям. Старший син Іллюша, якому в неділю 17 травня виповнилося 5 років, схожий на тата і рисами, і вдачею, навіть народилися обоє в травні. А Стефанія, якій 3 буде в жовтні, – мамина. Вони обидві – чорноокі брюнетки й народилися в жовтні. «Отак ми діток поділили з чоловіком», – каже жартома Оксана.

Познайомилися вона з Віталієм ще школяркою, на весіллі своєї двоюрідної сестри. Хрещеними батьками на тому весіллі були її майбутні свекри зі Здобутку. Віталію зразу в очі впала скромна тальнівчанка, познайомилися. Вона йому не йшла з думки і після весілля: подзвонив, запросив на побачення. Почали зустрічатися. Він завжди казав друзям словами з пісні: «Моя дівчина з центра, а я – з окраїни». А через 8 років, коли обоє вже мали освіту й роботу, одружилися. Оксана пригадує, як це було:
– Ми вже рік жили окремо від батьків, працювали, але не були одружені. Я чекала, коли Віталій мені нарешті освідчиться і поведе в РАГС. Та він все мовчав. Я тоді одного ранку наважилася і кажу йому: «Або бери мене заміж, або давай щось вирішувати!» Після того ми відгуляли весілля.
Коли чекали первістка, думали, що буде дівчинка: так УЗД показало, і в Оксаниному роду також переважали дівчатка. Та народився хлопчик – Іллюша. Віталій радів сину безмежно. Це була довгождана дитина. На хрестини бабуся Галя Рушай вишила онукові гарну сорочечку синім та блакитним хрестиком, щоб доля берегла її янголя. Зараз вона йому вже маленька. «До свята придбаємо нову, – каже мама і показує дитячу вишиванку, що береже як сімейну реліквію. – Нехай лежить, для онуків буде».
І таки буде – я впевнена. Бо малі Рушаї – Ілля та Стефанія – мимоволі засвоюють такі вічні цінності, як любов до батьків, родинна злагода, почуття кровного зв’язку, любов до отчого дому та рідної землі. Коли прийде час створювати власні сім’ї, вони створять за зразком тієї, з якої вийшли самі.

Ліна ЯЛОВСЬКА