Вісті Черкащини Куточок історії в селі на Тальнівщині: народознавча кімната як початок музейної справи
Якщо в селі немає музею, варто зробити перший поступ до його заснування. У Лісовому на Тальнівщині цим кроком стало створення народознавчої кімнати. Наприкінці серпня у фоє місцевого будинку культури відкрили український куточок, а восени продовжили його наповнення. Зі шкільного музею перенесли піч, відремонтували й пофарбували її. Почепили вишивані рушники. Поставили стіл. Сьогодні ця кімната повністю облаштована, хоча повноцінний музей поки не створено через брак приміщення з належним температурним режимом, що потрібен для збереження експонатів. Попри те, що її площа не дуже велика, там зберігаються кілька десятків старовинних предметів.
Така робота стала можливою завдяки зусиллям місцевих мешканців, які підтримали це починання. Завідувачка будинку культури Оксана Бабак щиро дякує своїм добровільним помічникам: Тетяні Корнієнко, Надії Величко, Олені Кузьменко, Ірині Тринкаль, Тетяні Алілуйко, Оксані та Сергію Сугак, Людмилі Проценко та Дмитру Назаренку за допомогу в перенесенні експонатів зі шкільного музею. Валерію Морозу – за встановлення карнизів та виготовлення рамок для виставки.
Експонати передало чи не все село. Кожен з них має не лише історію створення, а й цікавий шлях від попереднього власника до виставкової зали. Кімната оформлена в стилі української хати, і тут наче зупинився час. Про старовинні речі нам розповіла пані Оксана.
Гідне місце в колекції займають українські вишиті сорочки. Найстарші з них – чоловіча та жіноча – мають по 95 років. З лляного домотканого полотна пошиті ще в 1929 році. Їх разом зі старовинною дитячою колискою, плетеною з лози, передала директорка місцевої гімназії Марія Назаренко. «Українці здавна вважали люлечку символом безсмертя роду. Недарма її округлу форму прирівнювали до материнського лона, – зазначає наша співрозмовниця. – Щоб наділити колиску охоронними властивостями, їй приписували містичну силу».
Народознавча кімната хизується вишиттям. Здебільшого все створене лісівськими майстринями, зокрема сестрами Бицунь – Ніною Тарасівною й Ганною Тарасівною. Вишиті наволочки й рушники передали Тетяна Бицунь, Світлана Бицюк, Надія Величко, Марія Хоменко. Нині покійна Тетяна Терещук – вишиті фіранки.
Серед експонатів багато предметів побуту та ремесел, які застосовувалися в різних сферах життєдіяльності села. Ось заготовка для пошиття взуття, принесена Тамілою Бурковецькою. Глечики, надані Ганною Носович. Діжа для замішування тіста, привезена Надією Величко. Мисник, переданий Інною Бойло.
Волові ясла. Коромисло. Рубанки. Старовинний серп. Дві прядки. Чесалка для вовни. Давні праски. Глечики. Рогачі. Сито. Дві діжі для замішування тіста. Лопата, якою витягали хліб з печі. Військовий самовар часів Другої світової війни.
«Ідея облаштування народознавчої кімнати захопила лісівчан. Сподіваюся, що вони приноситимуть до нас старовинні речі, які, можливо, досі зберігаються в їхніх обійстях, – каже Оксана Бабак. – Я запрошую всіх охочих завітати до нас, торкнутися розумом і душею культури й звичаїв наших предків. Нехай кожен, хто переступить цей поріг, відчує теплоту кожного предмета, їхній дух, що передавався з покоління в покоління. Експонати – не просто частинки минулого, а свідчення того, чим і як жили, трудилися й творили наші пращури».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
