Вісті Черкащини Кулінарні традиції Святвечора: символіка та історія українських різдвяних страв
Якими б темними не були часи, проте українці завжди святкували Різдво. І навіть у ХХ столітті, у добу радянського союзу, продовжували це робити. Напередодні Різдвяних свят ми хочемо розповісти про кулінарні традиції українців. Зрештою, таїнство Святого вечора – це не про їжу, це про наш особливий культурний код. Коли на небі сходить вечірня зірка, або біляхатниця чи небесниця, на традиційну святкову вечерю напередодні Різдва Христового за столом збирається вся родина. Цього дня господині готують лише пісні страви. При чому їх повинно бути дванадцять – за кількістю апостолів та місяців у році.
Та, як зауважує дослідниця гастрокультури Олена Брайченко, так було не завжди. У різні часи на столі з’являлося три, сім чи дев’ять наїдків. У голодні роки обходилися тим, що було в коморі чи сусідньому лісі. Традиція готувати дванадцять страв увійшла в нашу культуру порівняно недавно: коли достаток українців дозволив зібрати щедрий стіл для родини. Це ще один приклад, як традиції змінюються разом із життям народу, залишаючи незмінним їхній символічний зміст. І все ж є страви – своєрідні ознаки Святвечора: кутя, узвар та калачі.
Кутя – це, по суті, поминальна страва, що єднає живих з померлими предками. Саме з неї розпочинається Святвечір. Для приготування використовували обмолочену пшеницю, яку товкли в макітрі. Так знімалася тоненька верхня плівка, залишаючи зерно неушкодженим. Воно символізувало для наших пращурів вічне життя, багатство й достаток. Кутю обов’язково приправляли медом, варенням та сухофруктами. Мед уособлював Боже слово, чистоту й християнську віру. До страви також додавали мак – символ невинно пролитої крові та мучеництва. Миску з кутею ніколи не ставили на порожній стіл – його застеляли сіном або соломою.
Поряд з кутею на стіл ставили узвар – один із найдавніших напоїв, що зберігся до наших днів. Його готували із сухофруктів і чистої джерельної води. Узвар символізує нове життя й народження, дароване людині Богом. Варені груші часто виймали з нього й подавали на окремій тарілці, вважаючи їх самостійною стравою.
Сьогодні хліб ми здебільшого сприймаємо як додаток до основних страв. Але для наших предків він був самостійною й повноцінною їжею. Можливо, настав час повернути цю традицію. Карачун, калач чи просто хліб наші пращури вважали символом смерті й подальшого воскресіння. Це пояснювалося циклом життя зерна: спочатку його сіяли в землю, де воно ніби «помирало», а згодом проростало й давало плоди, символізуючи відродження.
На святковому столі обов’язково були пампухи. Для простого народу вони символізували щастя, достаток і радість, яких кожен прагнув у Різдвяні свята.
Окрім основних страв, згаданих раніше, на Святвечір традиційно готували й іншу пісну їжу. Зокрема, гарячі рідкі страви, які відігравали важливу роль у святковому меню. Це могли бути червоний борщ, капусняк, борщ із вушками, поширений переважно у західних регіонах, або грибна юшка. У традиційній українській культурі червоний борщ символізував кров невинних дітей, загиблих у Вифлеємі за наказом царя Ірода. Водночас капусняк уособлював простоту, міцність і єдність людей у вірі навколо постаті Ісуса Христа.
Квасоля та горох символізують Божу весну й відродження. Водночас бобові уособлюють єдність усіх членів родини, адже на Святвечір вони збираються за одним столом, щоб разом відсвяткувати Різдво Христове. Така традиція вважалася запорукою того, що ніхто не відлучиться з родини протягом усього наступного року.
Голубці (ймовірно, назва походить від слова «голуб») найчастіше готували з пшоном. Цей птах символізує Святого Духа, який приносить людям Божу любов.
Здавна вареники з ягодами, квашеною капустою, картоплею, з іншими начинками були символом ситості та достатку. Наші пращури також часто говорили, що Господь подарував людині можливість жити на Землі «як вареник в маслі», що означало «дуже добре».
Гриби на Святвечір готували за різними рецептами. З усіх страв вони символізують дві природи Ісуса Христа: земну (ніжка) і божественну або небесну (шапочка).
Тушкована капуста — символ простоти й міцності. Ця страва була однією з обов’язкових на святковому столі Святої Вечері.
Каша для наших пращурів символізувала продовження роду та єднання. Ось чому її неодмінно включали до списку 12 страв на Святвечір. Також вона вважалася символом врожайної землі, працьовитого господаря й плодючої худоби.
Звичайно, набір різдвяних страв залежав від того, які продукти вирощували в конкретному регіоні, що збирали на місцевих полях, у садах, лісах або на присадибних ділянках. Відтак, кожне село, кожен край мали свої кулінарні традиції, що відображалися у різноманітті страв на святковому столі.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
