Вісті Черкащини Конституція України: віхи правотворення
У ніч з 27 на 28 червня 1996 року після 24-годинного марафону безперервної роботи Верховна Рада ухвалила Конституцію, яка замінила радянський взірець 1978 року. Проголосував за новий Закон 321 депутат. Тоді вперше прозвучав затверджений Конституцією Національний Гімн України. Ухвалення Основного Закону закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Для громадян – забезпечення їхніх прав, що сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету держави у всьому світі.
Про два закони, які їй передували, більше про Конституцію 1996 року говоримо сьогодні з учителькою історії та права Тальнівського НВК Надією Савчук.
За її словами, «одним із якорів української ідентичності» історики називають документ 1710 року «Пакти та конституції законів і вольностей Війська Запорозького…». Це договір, укладений у місті Бендери між новообраним гетьманом Пилипом Орликом, козацькою старшиною й козаками Війська Запорозького. Він відомий також під сучасними назвами «Конституція Пилипа Орлика» та «Бендерська конституція». Після поразки 1709 року в битві під Полтавою Іван Мазепа з найближчими соратниками емігрував до молдавського міста Бендери. Після його смерті гетьманом (у вигнанні) обрали Пилипа Орлика. Історики вважають, що новобраний керманич був не «людиною шаблі», а високоосвіченим представником козацької старшини, шляхтичем і соратником-інтелектуалом Мазепи. За домовленістю зі шведським королем він й уклав «Пакти та конституції законів і вольностей Війська Запорозького…». У документі йшлося про обмеження прав гетьмана, окреслювалися його обов’язки й визначався майбутній лад держави. Більше того, у ньому бачимо перші прояви української демократії, зокрема, визначено три гілки влади: законодавчу (Генеральна рада, яка збирається тричі на рік), виконавчу (гетьман і Генеральна старшина) й судову (Генеральний суд). Ця конституція фактично не мала юридичної сили, бо написана у вигнанні.
«29 квітня 1918 року, в останній день свого існування, Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, – продовжує розповідь пані Надія. – Вона проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність країни, рівність прав громадян та демократичні свободи. Україна мала бути парламентською республікою зі Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою (без посади президента). Передбачався земельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим самоврядуванням у 30 землях. Національні меншини мали право на національно-персональну автономію, закріплювався привілей національних союзів на законодавчу ініціативу. Однак через державний переворот гетьмана Павла Скоропадського цей документ так і не набув чинності».
Світове товариство називає Конституцію України 1996 року однією з найдемократичніших. Усім відомо, що її «батьком» вважають тодішнього народного депутата Михайла Сироту. Саме він у знамениту «конституційну ніч» з трибуни Верховної Ради представляв усі її статті. Зі слів Надії Савчук, активна робота над фінальним проєктом Основного Закону України тривала три місяці. Спеціально створена комісія працювала по 13 годин на добу. У березні 1996 року документ рекомендували до розгляду Верховною Радою. Під час підготовки до другого читання в нього внесли близько 6 тисяч правок. За 28 років від початку ухвалення документ змінювався кілька разів. Хоча самою Конституцією передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. У мирний час, коли вони скасовують чи обмежують права й свободи людини, Основний Закон змінювати не можна.
«Згідно зі статтею 64, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку їхньої дії, – каже Надія Іванівна. – Водночас Конституція містить перелік прав, які не можуть обмежуватися навіть у період дії воєнного стану. Це передбачено статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
