Командир з позивним «Санта», якого знають на Тальнівщині, – про невід’ємну грань війни

За рік повномасштабної війни відбулася переоцінка наших цінностей. Хтось став менше нарікати, а хтось почав більше прислухатися до свого внутрішнього світу. Раніше мізерне і незначуще стало для нас великим, часом – навіть недосяжним, майже мрією. І про це, як ніхто, знають військові. Ось як Герой України Володимир Регеша, який боронить країну в найгарячіших точках. З ним – істориком, письменником, добровольцем «Правого сектору», командиром з позивним «Санта», багатодітним батьком – редакція нашого видання спілкувалася задовго до початку повномасштабного вторгнення росії на територію нашої країни. А торік, коли ми поїхали до ново­збудованої церкви у Зеленькові, побачили там величезну кількість ікон та хоругви, купіль для хрещення, підсвічники. Це та інше церковне начиння, як пояснили нам прихожани, Володимир Регеша привіз із Донеччини, аби врятувати від війни. Також він поповнив книгами бібліотеки у Зеленькові та Майданецькому, їх також чоловік привіз зі Сходу.
Нам трапився один із дописів «Санти» у Фейсбуці. Є в цих словах те, що, переконані, варте уваги кожного з нас. Тож ми вирішили опублікувати цей текст (мовою оригіналу – ред.)
«За роки війни на передовій ми жили в палацах і підвалах, хатах, бліндажах, котеджах, сараях, квартирах, погребах, готелях.
В мармурі, глині, цеглі, позолоті.

В авторських ремонтах на вичурних ліжках, і на земляній підлозі посеред консервації, якій може бути мінімум дев’ять років.
Кожного разу, міняючи хату в силу різних причин – чи то її розвалили або спалили нєгодяї, чи то під час наступу-відступу від старих позицій, у мене чомусь спалахують якісь особливі емоції.
Кожного разу мене нагрібає якась туга. І вона росте, коли десь на стінах висять фотографії колишніх хазяїв, коли є дитяча кімната з купою іграшок, коли в шафах висять нетронуті речі, десь залишилися документи, неприбраний посуд…
Кожного разу я уявляю, як в мою хату заходять чужі люди, сплять на моєму ліжку, п’ють каву з мого горнятка, закутуються в мій плєд, гортають сторінки моїх книжок…
Озирніться навколо в своїй квартирі, будинку, дачі і уявіть на мить вибите вікно, забите вашим же персидським ковром, закладене мішками з піском, із якого стирчить іржава труба димаря. Під стінами – ліжка із ваших дверей, що стоять на ящиках з-під снарядів, а замість дверей – ваші ковдри. Уявіть брудну підлогу, дрова на паркеті, закопчені стіни, змішаний стійкий запах диму цигарок, буржуйки, старих шкарпеток, тушняка і немитих тіл…
Моторошно, правда? Але, це ще дуже лайтова версія. Буває багато гірше, коли здається: краще б спалили чи розбомбили вщент.
І це ще одна невід’ємна грань цієї сучої війни.

Ми вимушені перемогти і залишитися при цьому людьми. Тільки… як це все поєднати?», – написав «Санта».

Марина КАМІНСЬКА

Читайте також: Небайдужі жителі Тальнівщини за рік перерахували військовим близько 6 млн гривень та закрили більше сотні потреб

Читайте нас також в Telegram!