Колишній моряк Сергій Мацюк з Тального загартовується понад 30 років

Днями відбулося знайомство з чоловіком, якого раніше доводилося неодноразово бачити вранці з відром води на подвір’ї однієї з 5-поверхівок, що в центрі Тального. Щодня він виходив в один і той же час на дитячий майданчик, обливався водою і прямував до під’їзду. Герой нашої сьогоднішньої розповіді – 66-річний пенсіонер Сергій Мацюк. Сам родом з Дрогобича, а його батько – з Довгенького, що на Тальнівщині. Переїхав Сергій Дмитрович у Тальне у 80-му році. Моряк. Відповідну освіту здобував в Одесі. 7 років ходив у плавання. За цей час побував у багатьох країнах світу: Індії, Пакистані, В’єтнамі, Кувейті, Ірані, Іраку, Туреччині, Греції. Через сімейні обставини море довелося залишити. Досі жалкує про це. У Тальному Сергій Мацюк працював і на щебеневому заводі, і на побуткомбінаті, 17 років – в місцевому ПМК: столяром, муляром – спочатку учнем, потім як спеціаліст.
Виявляється, чоловік почав загартовувати свій організм ще у 35-річному віці. Вдома таке захоплення чоловіка підтримували завжди. Сергій Дмитрович має дружину, сина та доньку, троє онуків. Загартовуватися йому запропонував вчитель фізкультури Василь Галас.
– Він був старшим від мене років на 4, – пригадує той час Сергій Дмитрович. – Дуже хороша людина. На жаль, зв’язок з ним я втратив. Він виїхав з міста. Пам’ятаю, дав мені книгу «Система Іванова». Спочатку я не сприймав це якось серйозно. А типу: сьогодні зроблю, а завтра – може, й не буду. Поки був молодим, особливо про здоров’я не думав: міг і цигарку скурити, і сто грамів випити. Але з тих пір, можна сказати, з цими звичками покінчив. Починати треба з себе, усвідомити, навіщо ти це робиш. Не заставляти, а мати бажання. Я навіть фото вчителя тоді перед собою ставив, аби спонукати себе до дій – помагало. І зараз вона в мене є, та фотокартка. А так, то поступово організм звикає. І тоді неважливо: надворі мінус один чи 20 морозу. Я і в ополонку неодноразово пірнав. Загартовуюсь. Не звертаю уваги на те, що подумають про мене чи скажуть люди.
Коли ще жив на масиві, бачив, як дітки у садочку «Ромашка» обливалися водою і бігали босоніж. Приємно було дивитися. Тим діткам, мабуть, вже по 30 років. Зараз бачу дітей, які сидять у парку. Курять цигарки. Як же вони гублять себе! – бідкається. – Радію, коли діти займаються на тренажерах на вулиці, коли віджимаються, на турніку підтягуються. Роблять таке, чого я навіть не можу. Я теж люблю турнік. Я на ньому все роблю. Любому дам фору. Але все треба в міру. Головне – не перестаратися. Часто вони мене питають: «Дідусю, а скільки вам років?», «А що ви вмієте?». Є всякі запитання. Кому й підкажу щось. Це ж хороше діло. Хочеться, щоб молодь була здоровою. Буде здоров’я – буде все.

Ольга ОСІЯНЕНКО