Вісті Черкащини Коли школа на Тальнівщині зустрічає своїх Героїв: вчителі про зустріч із захисником
Коли Павло Ратушний, випускник 2015-го року, зайшов до рідної Веселокутської гімназії у військовій формі, у багатьох перехопило подих. Колишній школяр, а нині – захисник України, він повернувся, щоб зустрітися з учителями й учнями, які з нетерпінням чекали цієї миті. Про теплу зустріч розповіла його класна керівниця Наталія Оратівська.
«У моєму класі було лише двоє хлопців, – каже вона. – Коли Андрій перевівся до ліцею, школу закінчували чотири дівчинки й Павлик. Він мав спокійний, слухняний, врівноважений характер. Негативних, хлопчачих вчинків я від нього ніколи не бачила. З ним завжди було легко».
За словами Наталії Іванівни, хлопець ставився до учнівських обов’язків відповідально. Чи то працюючи на ділянках і квітниках, чи то прибираючи класну кімнату – усе він виконував сумлінно і ніколи не відмовлявся. Не боявся жодної роботи. Чи сапати, чи обкопувати, чи мити підлогу в класі, чи витирати пилюку – із цим справлявся відмінно.
«У цьому році, як тільки Паша приїде у відпустку, ми з дівчатами плануємо влаштувати зустріч випускників, – говорить учителька. – Кожному намагаюся дати хоч якусь підтримку: чи то слово сказати або написати, чи то смайлик послати. Пам’ятаю дати народження кожного учня і завжди вітаю! Дзвінком, повідомленням у месенджерах або соціальних мережах».
На строкову службу Павла Ратушного призвали, коли йому було майже 19 років. Не встиг повернутися, як почалася повномасштабна війна, і за повісткою його мобілізували. Два роки перебував в Олександрійській військовій частині на Кропивниччині.
«Уже 10 місяців мій учень служить у 3-й штурмовій бригаді, одній з найкращих. Її воїни мало часу проводять на одному місці, – зазначає пані Наталя. – За його словами, хлопці як примари: зробили свою справу й одразу переміщуються на інші ділянки фронту».
Паша – скромний хлопець і ніколи не просить про допомогу. Коли в гімназії проходив черговий благодійний ярмарок, директорка Лариса Дмитрівна Чупрун наголосила, що важливо підтримувати захисників-земляків. Тому було вирішено, що цього разу допомога піде саме нашому героєві. Під час коротких відпусток у гімназії він не бував, адже завжди рветься додому, у Білашки, до сім’ї. Чоловік підкреслює, що щасливий тато, адже має трьох дітей.
Учителька, знаючи про його скромність, довго вмовляла розповісти, що бригаді зараз найнеобхідніше. Спершу захисник наполягав, що в них усе є, але зрештою погодився й замовив комплект нових зимових шин та чотири диски, розуміючи, що це допоможе на фронті. Гроші на покупку зібрали гімназисти на благодійному ярмарку, вторгувавши 15 тисяч гривень, а директорка клубу Алла Оратівська додала ще 5 тисяч.
Павло Ратушний придбав усе необхідне й надіслав відеозвіт про покупку. А в січні завітав до рідної школи, де на нього вже чекали учителі й учні. Вони та батьки його однокласників сподівалися на зустріч і приготували гостинці: консервовану тушенину й паштет, мариноване сало, сухе печиво, пироги та яблука. Гість був розчулений і водночас здивований такою щирою підтримкою. Коли він повернувся на позиції, усі хлопці знову висловили свою вдячність добросердним веселокутцям.
«Я завжди благаю хлопців виконувати наш наказ: живими й здоровими повертатися додому, добре розуміючи, що ці слова для кожного з них — справжнє випробування, – говорить крізь сльози Наталія Іванівна. – Для нас, учителів, це найбільше бажання на світі. Якби ми могли, то прихилили б до них небо, опустили б його до самого землі і накрили б їх, захищаючи від ворожої кулі. Важливо, що під час кожної зустрічі з оборонцями усі співаємо пісню «Ой у лузі червона калина похилилася». Це наша традиція…»
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
