Вісті Черкащини «Коли бачиш щасливі очі дитини, про всі труднощі забуваєш»: будні логопедині з Тальнівщини
15 років у садочку «Берізка», нові виклики та прості вправи для розвитку мовлення
Перші кроки до світу діти роблять у садочку. Через гру, слово, через погляд. Там вони вчаться дружити, ділитися, слухати й бути почутими. Логопедія – це надзвичайно важлива справа. Слово відчиняє двері до спілкування, навчання й упевненості в собі. Про те, як це все відбувається в тальнівському садочку «Берізка», нам розповіла Світлана Лаврійчук. Вона ділилася з нами своїми думками відверто й по-доброму.
15 років у «Берізці»
У юності вона знайшла свій шлях і залишилася йому вірною. Уже 15 років життя фахівчині нерозривно пов’язане з «Берізкою». Коли питаєш, чому обрала фах виховательки, відповідає просто: «Це любов до дітей, бажання бути з ними поруч, відчувати їхню увагу й любов у відповідь. Після коледжу влаштувалася сюди, відтоді й працюю».
За цей час багато чого змінилося. Були й великі потрясіння, і нові виклики. Під час пандемії довелося все перелаштовувати: проводити заняття онлайн, по-новому спілкуватися з вихованцями та їхніми батьками, працювати в проєктах ЮНІСЕФ. Під час війни перебування з дітками в укритті стало частиною щоденної роботи. Це дало новий, неймовірний досвід!
Попри все, для Світлани Анатоліївни головне – педагогічна діяльність. «Робота з малюками допомагає мені самій залишатися молодою», – каже вона, усміхаючись. У цих словах чується її щира любов до своєї справи.
Логопедія: виклики, щоденна відповідальність і практичні поради
Світлана Лаврійчук зовсім недавно стала логопедом, тож тепер поєднує дві професії. Досвід вихователя допомагає: він дав і творчий підхід, і вміння спостерігати, і навички індивідуальної роботи з дитиною та її батьками. Наша співрозмовниця підкреслює, що найскладніше – «величезна відповідальність не лише за знання дітей, а й за їхню безпеку, здоров’я та емоційний стан». До кожного треба знайти той славнозвісний ключик, бо всі різні.
Чому сьогодні так багато дошкільнят та учнів початкової школи потребують логопедичної допомоги?
Пані Світлана називає головну причину просто: ґаджети. Діти дедалі менше спілкуються наживо. Часто можна побачити таку картину: матуся веде маля до садочка, а воно, відстаючи на пів кроку, пхинькає. Тим часом мамині очі не відриваються від екрана телефону. Батьки, дідусі й бабусі все рідше читають дітям книжки, замінюючи живе слово мультфільмами. Через це порушується мовленнєвий контакт і з’являються проблеми з вимовою. «Раніше малюки починали говорити вже у ясельній групі, а зараз тільки починають правильно формувати слова», – зауважує логопединя.
Найпоширеніші проблеми – прості й часто виправні: неправильна вимова чи заміна звуків. Такі речі коригуються системно спільною роботою вихователя, батьків та логопеда.
Часто тато з мамою думають, що логопедичні вправи – то щось недосяжне. Та варто лише спробувати – і ви побачите, як легко вони вплітаються в повсякденне життя. Світлана Лаврійчук переконана: найкращі результати дають прості речі, які можна робити вдома щодня: гра, читання й спілкування.
Ось кілька вправ з її професійної скриньки, щоб зміцнити мовний апарат
–«Зіпсований телефон» та «В магазині» – ігри, що вимагають від учасників активного говоріння, слухання й жестикуляції.
–Артикуляційні вправи: «п’ємо чай», «дмухаємо на гарячий суп», «так говорять тварини».
–Дихальні: хай від руху губ «відлетять» аркушик паперу чи ватяна кулька.
–Читання книг з виразною інтонацією та емоціями.
Фахівчиня наголошує на простій та глибокій радості, що наснажує: «Коли бачиш щасливі очі дитини, про всі труднощі забуваєш».
Післяслово
Світлана Лаврійчук не почувається самотньою у своїй справі. З вдячністю говорить про підтримку колег. Її плани прості, але глибокі:
– допомогти якомога більшій кількості дітей навчитися говорити правильно, вільно й упевнено;
– облаштувати власний логопедичний кабінет;
– створити більше ігор для розвитку мовлення;
– розробити інформаційні стенди для батьків, щоб вони могли підтримувати роботу вдома;
– щоб діти більше часу проводили разом і відчували радість від спілкування.
Як бачимо, мова народжується з любові й терпіння. І поки поруч із дітьми є такі фахівці, маленькі кроки стають великими перемогами.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
