Кого брати на підвищення?

Телефон задзвонив різко і озвався категоричним басом. Одразу зрозумів – буду говорити із слугою народу

– Алло,– співбесідник одразу перейшов до діла, – ти знаєш ваші тальнівські кадри? Тих, кого недавно підвищували по службових щаблях.

– Маю честь з деякими бути трішки знайомим, – про всякий випадок вирішую говорити обережно.

– Тут ось жартівник Вельбіцець, що називає себе прихильником 95-го кварталу, включив їх до списку кадрового резерву на підвищення в губернію. Ти не дивуйся, так написано чорним по білому в документі, який зараз тримаю в руках, – заявляють мені напряму.

– Я до цього списку не причетний, – запевнюю.

– Але ж ці кадри читають пресу! Отож можеш геть завтра написати в своїй газеті: нехай вони нікуди не рипаються!

– Ну що ви, у нас зібралися такі ініціативні і розбитні кадрові працівники, яким команда Порошенка так довго не доручала ніякої роботи… Боялася, щоб не виглядати супроти них нікчемною, – прагну замовити про земляків добре слово.

– Саме тому вони нам й не підходять. Ініціативними тільки діри затуляють. Для серйозної посади ніхто з ваших не годиться. Ну хіба що трохи покерувати економікою району, який сповз на останнє місце в області.

Тут я не витерпів і запитав, що ж саме потрібно, аби тальнівцю потрапити на підвищення? Бажано на державну службу – там більше платять і пенсія вища.

– Відверто кажучи, – добродушно признався слуга народу, – нам потрібне підходяще ледащо.

– Хіба таких мало в Черкасах? – дивуюся.

– Ти не зрозумів. Я шукаю зовсім несусвітнього ледацюгу. Ну такого, щоб у компанії пив, але на самоті нізащо!

– То вам потрібен тамада? Можу порекомендувати одного з Вишнополя.

По той бік дроту співчутливо зітхнули. Мовляв, знову доводиться розтлумачувати нетямущим прості речі.

– На самоті, – терпляче пояснили мені, – це не в гурті. Коли ти сам, то мусиш і сам наливати. А щирий ледацюга жде, коли йому наллють. Уторопав?

– Є в мене тут одна на прикметі, – одразу згадую знайому, тому стараюсь не продешевити. – Тільки ж розумієте, – закидаю обережно, – подібні кадри на дорозі не валяються.

– Та не переживай, будуть їй і ставка, і ранг. Усе чин чином, – заспокоїв співбесідник.

– А які покладаються функціональні обов’язки?

– Рятувати вітчизняну економіку!

Отут і настала моя черга визнати, що я дуб дубом у сучасній розстановці кадрів по-українському.

– Хто має рятувати рідну економіку? Несусвітня ледацюга? – тільки й спромігся сказати, чудово розуміючи, що ляпнув щось невпопад.

– Так. Я надам їй повну свободу дій. Нехай сама обере посаду, на якій хоче працювати. Не сумнівайся, обере найледачіше місце.

– Я й не сумніваюся. Однак який сенс?

– А через два тижні, – співбесідник поділився творчим задумом,– ми трах! – і скоротимо цю посаду як непотрібну. Їй же запропонуємо підібрати собі іншу. Далі скоротимо й ту. Таким чином за місяців п’ять вона допоможе нам встановити, без яких чиновників слід обійтися. Ще й зекономимо солідні гроші, як і обіцяли перед виборами.

– Воно й так, – нарешті я второпав суть геніального плану. – Але ж місяців через п’ять для такого цінного працівника може й не залишитися поля діяльності.

– Правильно! А там будуть місцеві вибори, і тоді слуги порекомендують її в сусідню область, включимо шостим номером у виборчий список прохідної партії, нехай рік-другий і там пошукає ледачі місця. Після області – в столицю! Повір мені, люди, які вміють класно бити байдики, зараз там у великій ціні. Так що коли маєш на прикметі іншого підходящого найледачішого кандидата – повідом. І пам’ятай – ми вміємо бути вдячними.

Він поклав трубку, а я все ще ошелешено кліпав віями. Це ж як просто можна очистити всю канцелярію від непотрібного баласту!

Та потім здогадався, що мій співбесідник усе-таки не був оригінальним. Ох, не він перший до такого додумався і не він почав розсаджувати ледарів в керівні крісла. Інакше як пояснити сучасний стан економіки району та небачену млявість управлінського апарату?

Петро БУБЛИК («Поле Честі» від 27 червня 2019 року №26)