«Клуб – це єдине місце в селі, де молодь є просто собою»: як завідувачка будинку культури у селі на Тальнівщині розвиває дітей

Будівля сільського будинку культури розташована в центрі Легедзиного на Тальнівщині. Приміщення, побудоване в 1927-1929 роках, щодня гостинно відчиняє свої двері для мешканців села різних поколінь. Завідувачка філії Тетяна Педченко велику увагу приділяє збереженню та популяризації народних традицій, звичаїв, обрядів, розвитку творчості дітей, молоді та й дорослого населення села.

– Це основа основ, – каже вона. – Для української національної культури основоположна база – це народна культура, особливо сільська. Наше завдання – різними засобами відродити її. Візьмімо, до прикладу, традиційний народний спів (багатоголосся) – це велике національне надбання, мистецтво, яке ще кілька десятиліть тому було доступне кожному. Фахівці-психологи вважають його арттерапією.

Робота Легедзинського будинку культури ведеться згідно з графіком та планом роботи на місяць, на рік з урахуванням усіх державних та релігійних свят. Тетяна Педченко вважає, що будь-яка творчість має бути виключно добровільною:

– Не будемо примушувати когось виступати: на репетиції приходить той, хто хоче, – каже вона.

Щовечірнє клубне повсякдення складається з невеличких занять, ігор, звичайних посиденьок. На заняттях молодь малює, ліпить з глини, виробляє з дроту скульптури, виготовляє маски з пап’є-маше. Уміння створювати для самих себе святкову атмосферу, простір і настрій дуже важливі. Вони – джерело натхнення й сили, яке залежить лише від людини.

– Часто імпровізуємо, – каже Тетяна. – Ідея така: якщо ти прийшов, то зроби щось класне, щоб твій день не минув дарма. Клуб – це єдине місце в селі, де молодь – найзавзятіша частина сільської громади – є просто собою. Це світлиця, де хлопці й дівчата можуть набутися під моїм наглядом.

Заняття проводять завідувачка філією, місцеві жителі, гості Легедзиного. Модний київський професійний барбер (перукар) робив усім охочим зачіски, навчав, як доглядати за волоссям. Дівчина-майстриня з Канади – плести з очерету павуки:

– З великого пучка вибираємо сім колосочків, кілька квіточок безсмертника, прикрашаємо жмутик і зчіплюємо його за допомогою джгутика.

Хлопці й дівчата грають у командні настільні ігри, які розвивають комунікацію між ними й неформальну взаємодію («Мафія», «Уно» тощо). У грі «Відгадай, хто я» діти замість звичайних слів загадують один одному прізвища родичів та сусідів. Як правило, за три питання розпізнають родини один одного.

– Це свідчить про тісні зв’язки між односельцями, про те, що молоде покоління почувається не перекотиполем, не билинками без коріння, а навпаки, горде селом і родами, – упевнена Тетяна Педченко.

Для старшої молоді вона проводить мінілекції про народні свята, прагне довести, що зараз народна культура відроджується, що, наприклад, заспівати гаївку – це чудово.

Третього листопада 2023 року в Легедзинській гімназії відбувся благодійний ярмарок. Люди із золотими серцями й руками готували та купували вишукані домашні страви. Зібрали 16500 грн, які підуть на допомогу Своїм, котрі воюють за нас і нашу землю. Відвідувачі ярмарку оглянули виставку світлин майже 100-річної давнини.

Нині молодь разом з Тетяною Педченко старанно готується до Маланкового гуляння: виготовляє маски, шиє костюми, розучує текст. Сподіваємося, що з гучними щедрівками, віншуваннями й гарною дівкою Маланкою легедзинські завзятці завітають у Тальне й навколишні села. Вертеп защедрує й побажає всім миру, міцного здоров’я, добра, многая літа й усіляких гараздів у родинах і домівках.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА