Вісті Черкащини 
Його різець писав історію волі: чому 2026-й на Черкащині став роком Миколи Теліженка
Митець примудрився вписати козацький драйв у застиглий бетон соцреалізму й навчив камінь говорити солов’їною. Про те, як валіза з лісовими корінцями відкрила двері у велике мистецтво, мозаїчні рекорди й чому пам’ятники авторства Теліженка стали «місцями сили» для Тальнівщини, розмовляємо з провідною спеціалісткою Тальнівської центральної бібліотеки Ніною Діякевич.
Бунтівний геній з валізою коріння
Біографія Миколи Теліженка скидається на пригодницький роман, де фатум переплітається з азартом, а неймовірна впертість стає головним двигуном сюжету. Майбутній Майстер з’явився на світ 15 березня 1952 року у Звенигородці на Черкащині й уже з юності, здається, готував свій бунт проти буденності.
«Микола Матвійович згадував, як малювання цілком поглинало його, змушуючи забувати про шкільні уроки, – розповідає Ніна Діякевич. – Навіть дев’ятий клас не закінчив, кинув усе й рушив у Карпати! До Вижницького декоративно-прикладного училища приїхав не з паперовими грамотами, а з корінцями, які назбирав у звенигородських лісах. Викладачі лише ахнули, розглядаючи ті химерні мініскульптури, і запевнили хлопця, що він навчатиметься тут. Ті корінці, до слова, потім усі чотири роки були головною окрасою кабінету директора».
Мистецтво «на честь нації»
Звенигородка, Вижниця, Львів, Черкаси, Київ… Де б не працював Теліженко, він завжди гнув свою лінію: брати народне й переплавляти його в надсучасне. Саме Микола Матвійович створив прапор Черкас, доклав руку до гербів Черкащини, Звенигородки й Кам’янки. А його рельєфи «Байда Вишневецький» та «Архітектор Гесте» вже давно стали знаковими візитівками обласного центру.
Творчий апетит Майстра вражає: 17 персональних виставок і тисячі робіт – від тендітної кераміки до монументальних витинанок «на честь нації». Йому належить і своєрідний рекорд мозаїчної шевченкіани. У 1988-му Теліженко створив на стіні школи в Будищах найбільше мозаїчне зображення Тараса Шевченка.
Був у його біографії і тихий мистецький бунт: черкаський «Козак Мамай» – чи не єдине у радянські часи панно, зухвало викладене в синьо-жовтих барвах. Утім, не все вціліло під натиском часу та людської байдужості. У 2018-му замість реставрації в Черкасах демонтували знамениту мозаїку «Скоморохи». Місто втратило шедевр, а митець – частину душі.
Тальне: монумент Героям Небесної Сотні
Для Тального Микола Теліженко – постать особлива. 16 жовтня 2015-го в самому серці міста, біля районного будинку культури, постав монумент Героям Небесної Сотні. Він присвячений усьому воїнству Небесної Сотні, серед якої і тальнівський нескорений українець Юрій Паращук, тальнівцям Сергію Ярошенку, Віктору Мельниченку, Євгену Гешу, Олександру Шевцову, Віталію Малишу й усім патріотам, які загинули під час проведення антитерористичної операції
«Ця подія сколихнула всю громаду, – згадує Ніна Діякевич. – Скульптуру створив Микола Теліженко. Ідея належала місцевим майданівцям, а рушійною силою процесу став голова організації Микола Крижанівський. Утім, пам’ятник не постав би без благодійника Володимира Мовчана. Він узяв на себе фінансування, а також безоплатно надавав техніку й транспорт для всіх потреб будівництва».
Освячували монумент усім миром. Чин провів настоятель Петропавлівського храму разом із духовенством. Того дня урочистості вражали масштабом: воїнам вручали нагороди від Генштабу ЗСУ, а глядачі затамували подих під час великої програми за сценарієм Миколи Вовка.
Легедзинська «Книга вічности»: молитва в камені
7 листопада 2010 року в Легедзиному постав пам’ятний знак «Борцям за волю України». Це данина подвигу селян, які 10 листопада 1920-го зуміли затримати цілу бригаду радянської армії. У тих боях пліч-о-пліч стояли жителі семи сіл Легедзиного, Вишнополя, Тальянок, Косенівки, Зеленькова, Кам’янечого та Рогів.
Через дев’яносто років нащадки повстанців вирішили: пам’яті – бути. Громадське об’єднання «Толока Легедзине» ініціювало збір коштів, і люди відгукнулися – назбирали 40 тисяч гривень. Вагому фінансову підтримку проєкту надав благодійник Володимир Мовчан, який традиційно допомагає громаді увіковічнювати імена героїв-земляків.
Автор монумента Микола Теліженко згадує, що концепцію він запропонував миттєво: пам’ятник як древо життя. В українській традиції його найчастіше зображували на рушниках, тому Майстер разом з помічником Юрієм Олійником створили чотири кам’яні рушники. Вони ніби моляться за полеглих, а вгорі їх вінчає знак вічного руху. На кожному рушникові викарбувано ключові епохи нашої історії: від Трипілля до буремного початку ХХ століття.
Відкриття пам’ятника перетворилося на справжній з’їзд достойників. Поруч з громадою того дня були Володимир Мовчан, Василь Шкляр, Роман Коваль, Олесь Доній, Вадим Мицик, кобзарі Михайло Коваль і Тарас Силенко, лірник Сашко (Олександр Власюк), правозахисник Євген Дикий.
Окрасою урочистостей став виступ кобзаря Михайла Коваля. Спеціально до події він написав пісню «Борони, Легедзине, борони!», яка підняла над натовпом дух столітньої боротьби. Під небом Черкащини лунали голоси Сашка Положинського, Сергія Василюка та гурту «Хорея козацька», доводячи: воля, яку Теліженко втілив у камені, – жива й незнищенна.
Післяслово
Свою невгамовну працю Микола Теліженко пояснював коротко й влучно:
«Трошки по області начинив своїм духом і хотілося завжди підкреслити, що це Шевченківська земля, що це козацький край».
Черкащина 2026 року вшановує цей дух: нинішній рік офіційно оголошено роком Миколи Теліженка. Його різець не лише карбував камінь, а й виписував історію нашої волі.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
