«Із окупації виніс український прапор під серцем»: сім’я бійця з Тальнівщини розповіла про те, як зверталась до фермерів за допомогою

В Україні триває війна. Сотні Захисників із Тальнівщини боронять нашу державу від клятого ворога. Все частіше наша громада прощається із найкращими своїми синами, які віддають за нашу свободу найдорожче – своє життя. Майже ніхто із тальнівчан не може стояти осторонь і допомагає наближати Перемогу як може: хтось збирає кошти, хтось відвозить передачі бійцям, хтось їх готує, хтось плете маскувальні сітки, хтось віддає частину свого заробітку на ЗСУ. Однак, виявляється, не для всіх допомога військовим є пріоритетом.

До редакції «Нового Дзвону» звернулися жителі Павлівки Першої на Тальнівщині. Батько та брат військовослужбовця Павла С. розповіли, що його підрозділ потребує підтримки. Їм вкрай необхідні 4 рації, 8 акумуляторів, 2 труби розвідника та 3 тепловізори. У бійців була вся ця амуніція, але після ворожого обстрілу вони залишились без нічого. Тепер, особливо вночі, вони вразливі до ворожих нальотів, адже не можуть бачити, як хтось наближається до них. Наявність цієї амуніції не якась розкіш, а буквально питання життя і смерті для військових.

28-річний Павло С. із Павлівки Першої стикається із ворогом не вперше. Чоловік проходив службу в Криму і коли туди прийшли окупанти, відмовився співпрацювати та, як каже брат, із окупації виніс український прапор під серцем. Воював чоловік і в АТО. Коли ж почалось повномасштабне вторгнення, не роздумуючи, взяв до рук зброю та став на захист країни. Не зупинила чоловіка і вагітність дружини, адже він відчував необхідність звільнити країну від ворога, щоб майбутнє його сім’ї було мирним. Наразі його підрозділ перебуває на передових позиціях.

Родина бійця із Павлівки Першої одразу ж почала шукати підтримки в місцевих фермерів, які орендують в селі поля. Спочатку звернулися до директора СФГ «Дружба» Сергія Рябого. Той, попросив надати офіційний рахунок збору та перерахував для солдата 20 тисяч гривень. Все це – без лишніх слів та запитань. Водночас інший підприємець, який є одним із головних орендарів у селі – Еляз Мірзоян довго тягнув кота за хвоста, напевне, думаючи, як культурно відмовити рідним бійця. Коли ж батько запитав, «чи треба номер рахунку» – сказав, що це не потрібно та неохоче витягнув із кишені 1500 грн та 100 доларів. Зрозуміло, що цієї суми, щоб покрити усі витрати, не вистачило б. На допомогу прийшли сусіди, знайомі, просто жителі села, які давали на збір не менше 1000 грн, навіть товариш із сусіднього села Лоташевого, який вже давно мешкає у Фінляндії надіслав 5000 грн. І, хоч і кажуть, «з миру по нитці – голому сорочка», усю суму зібрати не вдалося. Можливо, якби Мірзоян розщедрився і дав хоча б таку суму, як і інший фермер – сім’ї військового було б легше. Та розраховувати на добродушність пана Еляза, як кажуть місцеві, не варто. Подейкують, що деяким родинам бійців, які до нього зверталися, підприємець відмовляв зовсім, а деяким давав те, що на його думку, не жаль було витягнути із кишені. Однак, про своє волонтерство підприємець розповідати не соромиться. І про закриті збори, і про передані авто, про які ніхто окрім нього не чув. І про кілька рибин на тушонку, а слів то було…. Мабуть, доля 26 військових із села, яке дає фермеру землі та, дохід, виходить, що не дуже хвилює Мірзояна. Родина військового звернулася до нашої редакції, аби надати розголосу цій справі, адже їх самих дуже обурив той факт, що люди, які буквально збагачуються за їх рахунок, можуть вчиняти так ницо. І в той час, як справжні Герої гинуть за те, щоб вони могли зібрати свій урожай, дозволяють вибілювати свою совість сотнею доларів.

На щастя, не всі люди однакові. Днями брат військового повідомив нам, що збір вдалося закрити.

– Найперше, що потрібно було – це рації, щоб їх придбати необхідно близько 100 тис. грн. Наразі суму вдалося зібрати спільними зусиллями. Я дуже всім вдячний, тепер хлопці вже можуть придбати необхідні рації, а кошти на інші потреби вдалося зібрати побратимам Павла, – каже брат військового Роман.

На жаль, війна продовжується, і кожен день без необхідної техніки та амуніції може стати для військового останнім. Кожен день затягування або відкладання допомоги на завтра – це гра на руку ворогу. Тому зараз, як ніколи, необхідно бути єдиними та непохитними, потрібно допомагати та бути активними і брати приклад із тих, хто доводить своїми діями, вартість своїх слів.

Марта ДОВЖУК

Читайте також: «Били по п’ятках та інших частинах тіла»: житель Тального розповів про катування у поліції

Читайте нас також в Telegram!