Вісті Черкащини Історик з Тальнівщини розвінчує міт меншовартости: чому українців вчили не любити себе
До нас тільки зараз доходить, хто ми є. Підказки й докази лежали навколо – у піснях, у храмах, у книгах – але ми були надто скромні, надто поступливі, щоб їх помічати. Ми звикли називати себе «молодою державою», «сільським народом», «маленькою культурою». Нам роками доводили, що ми не варті великої історії. Але чи це справді так?
«Найстрашніше рабство – це рабство духу, коли людина перестає вірити в себе» (В’ячеслав Липинський)
Щоб зрозуміти себе, треба спочатку розібратися, звідки взявся цей дивний комплекс меншовартости й чому він так довго тримав українців у «курнику», коли насправді ми завжди були лебедями.
Над цим міркує учитель історії, депутат Тальнівської міської ради Ростислав Пироженко.
Як народжується меншовартість
Комплекс меншовартости ніколи не виникає сам собою: його завжди вкладають зовні. Наприклад, словенців вважали «малим народом без майбутнього». Українців теж системно вчили не поважати себе.
«Нас привчили думати, що ми – не творці, а лише виконавці чужої волі» (Іван Франко).
Це вже не політика, а справжня психологічна війна. Постійне нав’язування ролі «другорядного» змушує сприймати світ чужими категоріями.
Російська імперія та «малоросійство»
У XIX столітті царська влада почала програмно стирати українську ідентичність. 1863 року Валуєвський циркуляр заборонив друкувати книжки українською, «крім духовних і навчальних». 1876-го Емський указ остаточно заборонив навіть спів пісень українською на сцені.
Щоб приховати справжню культуру, створили зручний образ: «малороси» – веселі, співучі, але бездержавні. Київську Русь привласнили як «колиску трьох братніх народів», а козацьку державу зобразили як хаос і бунт, а не як форму самоврядування.
«Ніякої окремої малоросійської мови не було, нема й бути не може» (Петро Валуєв).
Так українців перетворювали з нації на «етнографічну окраїну».
Польща, Австро-Угорщина та інші
На заході ситуація була не кращою. У Речі Посполитій українців століттями полонізували, а мову зводили до рівня селянського діалекту. У Австро-Угорщині вигадали термін «русини», щоб розділити єдину ідентичність і створити ілюзію окремого «малого народу».
Це була політика розділення: чим менші частини, тим легше ними керувати.
«Народ, який не знає своєї історії, є народ сліпців» (Михайло Грушевський).
Радянський міф: «селянська культура»
У срср комплекс меншовартості вивели на новий рівень. Офіційний образ українця – веселий хлібороб у шароварах, який співає пісні, варить борщ й обов’язково полюбляє сало. Усе інше – еліту, науку, незалежне мистецтво – ліквідовували. Тих, хто нагадував про іншу Україну – військову, інтелектуальну, європейську – знищували фізично. Голодомор був не лише терором голодом, а й способом зламати націю, перетворити її на «село без пам’яти».
«Українська культура – це не шаровари, а Шевченко, Леся Українка, Сковорода» (Ліна Костенко).
Наслідки: ми самі повірили
Коли тобі сотні років повторюють, що ти «малий», то починаєш у це вірити. Тому мільйони українців виїжджали за кордон і ставали видатними, але вже не як українці, а як «радянські» вчені, «російські» інженери, «польські» письменники.
Ми перестали бачити свій внесок у світову цивілізацію. Ми залишали собі тільки кухню та пісні, решту віддаючи іншим.
«Ми не усвідомлюємо, що наші генії – це не винятки, а закономірність» (Ярослав Грицак).
Чому міт руйнується зараз?
Сьогодні цей міт стрімко розпадається. Українці на фронті й у тилу показали фантастичну силу й собі, і світові. Проєкти з популяризації історії відкривають забуті імена. Світ слухає «ДахаБраха», читає Сергія Жадана, відкриває українське мистецтво. Ми згадуємо, що завжди були не «малоросами», а частиною великої європейської історії.
«Україна – це не периферія Європи. Це її серце» (Тімоті Снайдер).
Післяслово: як навчитися любити себе
Меншовартість – вигадка, чужий сценарій. Українці завжди мали велику культуру, міцну державну традицію, колосальну силу.
Ми були «гидким каченям», яке виявилося лебедем. Він існував завжди, та світ не дозволяв йому бачити власне відображення.
Сьогодні ми нарешті визнаємо себе.
Найважливіше завдання – навчитися любити й поважати українство так, як це роблять інші народи.
«Любов до себе – це не егоїзм. Це основа свободи» (Григорій Сковорода).
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
