Вісті Черкащини 
Історія кравчині, художниці й співачки з Тального
У затишному містечку на Черкащині живе Лідія Степанівна Горбенко – жінка з багатогранною життєвою історією. Її шлях – мов кольорова мозаїка: народжена у воєнному Відні, з дитинства закохана в пісню, майстерна кравчиня, технологиня хлібокомбінату. А згодом – талановита художниця, для якої творити добро стало природним продовженням любові до рідної землі.
«Після закінчення Київського інституту культури я приїхала працювати до Тальнівського БК й одразу зустріла талановиту молоду жінку, яка надзвичайно гарно співала, – згадує художня керівниця місцевого Центру культурних послуг Людмила Луняка. – Такий голос, як у неї, я ще не чула на Тальнівщині».
Хоч Лідія Степанівна ніколи не обіймала офіційної посади в цьому закладі, сцена завжди залишалася її справжнім покликанням. Її спів – це голос душі, що оживає в мелодії. Не дивно, що невдовзі вона стала окрасою концертів та культурних заходів у Тальному й далеко за його межами.
Народжена 22 лютого 1945 року в Австрії, вже в квітні того ж року маленька Ліда потрапила до Тального, яке стало її домом на все життя. Мелодії полонили її серце ще з дитинства. Спершу це були прості, знайомі мотиви, а згодом – перші несміливі авторські пісні, що лягали на чисті сторінки зошитів. Ця щира любов до музики супроводжувала її крізь роки, знаходячи нові форми на кожному етапі життя.
Уже в зрілі роки, після початку повномасштабної війни, Лідія Степанівна вилила свій біль і надію у пронизливий вірш «Молитва», поклавши його на скорботну мелодію «Адажіо» Томазо Альбіноні – твір, що проникає просто в серце. У цих рядках звучить її щира молитва: «Господи Світу й Неба!/ Нам всім війни не треба!/ Прошу: людей умудри,/ землю від ран ізціли,/ пісню пришли нам з небес/ і музику Адажіо».
Раннє знайомство з музикою
Мистецтво для Лідії Горбенко стало способом вираження найглибших почуттів – від болю воєнного часу до світлої надії. Однак перші зерна любові до музики були посіяні в її серці значно раніше, ще в безтурботному дитинстві.
Її дзвінкий голос вперше прозвучав у стінах дитячого садка, а шкільні роки лише зміцнили палку пристрасть до співу. Хоча юність не завжди була всіяна пелюстками підтримки від батьків у цьому захопленні, її талант був настільки яскравим і очевидним, що навіть мудрий директор будинку культури Кугай (на жаль, його ім’я не збереглося в пам’яті) знаходив спільну мову з учителями, аби юна Ліда могла дарувати свій спів на місцевих концертах, запалюючи серця слухачів.
Талант художника
Не меншою пристрастю з дитинства для неї було малювання. Маленькі пальчики з особливим трепетом відтворювала улюблені картинки, а одного разу вона створила пейзаж, який викликав здивування й усмішки серед її шкільних друзів.
Незважаючи на любов до мистецтва, Лідія Горбенко здобула практичну спеціальність технолога хлібопекарського виробництва в Чернігівському кооперативному технікумі. Певний час працювала на хлібокомбінаті в Седневі – мальовничому містечку з давньою історією, що надихало митців ще з часів Тараса Шевченка. Там жінка продовжувала розвивати свій художній талант, створюючи картини олійними фарбами, які згодом стали частиною її мистецького доробку.
Як бачимо, у дорослому житті, особливо в складні моменти, палітра стала для неї не лише способом виразити свої почуття, а й вірним помічником, що дарував спокій і навіть допомагав заробляти на життя. Її роботи неодноразово експонувалися на місцевих виставках. Працюючи художником-оформлювачем у кінотеатрі «Юність», Лідія створювала яскраві афіші, що прикрашали місто.
Кравецтво й творчість у побуті
Окрім співу та малювання, вона виявилася ще й майстерною кравчинею. У часи, коли весільні сукні були справжнім дефіцитом, створювала неповторні вбрання для місцевих наречених, додаючи їхнім святково-урочистим дням ще більше краси й унікальності. «І Ліда всіх наших наречених обшивала – своїм талантом, своєю вигадкою. Вона придумувала їм чудові сукні, щоб усі дівчата міста Тального і Тальнівського району на весіллях були гарні», – з теплотою згадує Людмила Луняка.
А для Тальнівського музею історії золоті руки кравчині, демонструючи глибоке розуміння історії та культури рідного краю, створили дивовижну копію плаття трипільської жінки. Пізніше Лідія захопилася в’язанням та виготовленням декоративних квітів з тканини та капронових панчіх – справжнім модним хітом того часу.
Музика як вираз душі
Розповідаючи про свій шлях до пісні, Лідія Степанівна зізнається, що, здається, народилася з піснею в серці. Вона любила співати вдома, особливо коли нікого не було, а на сцену вперше вийшла ще в школі. Пізніше стала солісткою будинку культури, співала в хорах, а одним із яскравих етапів її творчості була участь у тріо «Елегія». Виявляючи свій дизайнерський талант, для нього вона власноруч створювала сценічні костюми. Улюбленим жанром для співу Лідії Горбенко є романси, адже її голос – академічне сопрано. Він звучить проникливо та душевно, торкаючи найглибші струни людської душі.
Незважаючи на роки, Лідія Горбенко не залишається осторонь культурного життя Тального. Вона завжди готова підтримати будь-який захід, чи то спів на сцені, чи благодійний концерт. Навіть на місцевому ринку вона разом з колегами збирає кошти для ЗСУ. Окрім того, Лідія активно долучається до волонтерської роботи, плете маскувальні сітки, демонструючи не лише свою громадянську позицію, але й незламний дух. Мелодія її життя продовжує звучати, надихаючи оточуючих своєю силою, талантом і непохитним оптимізмом.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
